Ужгород під цвітом сакури зібрав театри з усієї України
8 нот ужгородського фестивалю
Закарпатський академічний обласний музично-драматичний театр ім. братів Шерегіїв провів Другий фестиваль камерних театрів «Під цвітом сакури». Усі покази відбулися при незмінних аншлагах. Кожний показ відкривали дві ужгородські актриси, убрані сакурами, які відразу задавали тон усьому подальшому дійству. Також глядачів перед початком вітали музиканти ужгородського театру.
У перші дні – скрипковий ансамбль, у наступні – акордеоніст Микола Бойко. Кожному колективу-учаснику вручався на пам’ять сувенір – керамічна сакура роботи О.Сопільняка, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Репертуар був максимально різноманітним. За форматом це були дві моновистави, два дуети, два тріо і одна «багатофігурна композиція». За жанром – водевіль, біографічні драми, підліткова лав-сторі, сучасна трагедія, еротична драма, трагікомедія. Українська і світова класика.
Вісім вистав – як вісім нот в октаві. При цьому назві кожної ноти досить точно співзвучне ім’я персонажа відповідної вистави. Отже, на небесах укладаються не тільки шлюби, а й фестивальні програми. Судіть самі.
До (Домище): «Пристрасті дому пана Г.-П.» (київський театр «Колесо»), водевіль з певною стильністю і не без моралі. Із не надто вдячної літературної основи режисер і актори витиснули максимум. Це була така собі гра у бісер, калейдоскоп, в якому крутилися різні естетичні принципи, епохи і жарти, в тому числі музичні і кінематографічні.
Ре (Рєпніна): «Стіна» (Волинський театр ім.Т.Шевченка), про роман Шевченка і Рєпніної, розказаний останньою. Наскільки жінка здатна бути різноманітною, наскільки вона здатна за годину прожити ціле життя! Геній очима закоханої жінки – це дуже далеко від об’єктивної реальності, проте версія вийшла по-своєму переконлива, принаймні викликає цілковите співчуття до її автора.
Мі (Маша): «Эй ты, здравствуй!» (Національний театр ім.Лесі Українки), історія підліткового кохання на фоні літа і моря. Найсвітліше з усього, що показано за вісім днів. Без надривів і надломів (хоча й не без інтриг), зате сприймається з неослабним інтересом. Повернення у дитинство – це завжди безпрограшно. Виставу відвідала найбільша кількість глядачів.
Фа (Абульфаз): «Маргарита і Абульфаз» (Дрогобицький театр), історія кохання і родинного життя вірменки і азербайджанця, викладена нобеліанткою Світланою Алексієвич. оповідь від першої особи, дуже щемка, глядачки виходили плачучи. Можливо, найсильніша акторська робота Олени Дудич. Розказувати про трагедію з посмішкою, дзвінким голосом – це треба вміти.
Соль (Жюлі): «Фрекен Жюлі» (Київський Молодий театр), донька шведського землевласника, його лакей і наречена останнього. Класичний трикутник, ускладнений зовсім некласичними вивертами, в тому числі кулінарно-алкогольними. Вистава максимально молодіжна, для міцної психіки і сталевих нервів.
Ля (Оля): «Картка любові» (Національний театр ім. М.Зань-ковецької), історія Ольги Рош- кевич-Озаркевич, її непростих взаємин з Іваном Франком. Єдиний жіночий персонаж роздвоюється на дві іпостасі (старшу і молодшу), які прискіпливо розбирають усе по кісточках, звинувачуючи одна одну в усьому, що сталося. Справжній двобій – напружений, виснажливий – не на життя, а на смерть.
Сі (Масімо): «Увертюра. До побачення» (Національний театр ім. Франка), інсценізація новели І.Франка «Сойчине крило». Теж історія драматичного, навіть фантасмагоричного кохання через дві імперії. Остап Ступка пообіцяв знов завітати до Ужгорода у середині червня, а потім на третій фестиваль у квітні наступного року.
До (Доктор): «Краще залишайся мертвим» (Закарпатський театр ім. Шерегіїв), вистава перенасичена персонажами, але на сцені практично три актори, які грають… акторів. Вистава у божевільні за автобіографічною п’єсою одного з пацієнтів. Море перевтілень доктора і медсестри – в очах рябить. Не змінюється лише головний герой – він цільний, тому і витягує усю історію.
Фестиваль став фактом театральної історії Закарпаття, дуже суттєво її збагатив. Цілком за Маяковським: «Я сразу смазал карту будней, плеснувши краску из стакана». Хочеться вірити, що він не піде як вода у пісок, а таки назавжди лишиться у пам’яті глядачів…
Сергій ФЕДАКА, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», екслюзивно для zakarpatpost.net
