Відьомське дзеркало знайшов у закинутій хаті за сім років після смерті господині
1. Ікони для благословення молодих
Майже 100 років тому їх продавали в церкві села Андріївка Хорольського району на Полтавщині й розпарували. Ікону із зображенням Богородиці з Ісусом придбала Палажка Кузуб – моя прабаба по маминій лінії. Вона подарувала образ дочці Веклі, щоб та зайшла з ним до нової хати. Другу ікону з пари – із зображенням Спасителя – викупила моя прабаба Оришка з татового роду. Вона йшла заміж за діда Гаврила, і цей образ був одним із їхніх вінчальних “благословенників”, пише gazeta.ua.
Коли одружилися мої батьки, ці гілки породичалися. З дитинства чув нарізно історії тих образів і знав, що обидва купили в Андріївській церкві на початку XX століття. Спаситель висів у моїй кімнаті, а в маминої баби Галі – Богородиця. Торік поклав їх поряд – вони з однієї пари.
Образи мають темно-коричневу раму. Навколо зображень під склом – декоративна фольга і штучні квіти.
2. Картини у стилі примітивізму
У моєму рідному селі Козубівка жив художник-самоук Володимир Міщенко. Мав хату над ставком. Малював за частування або пляшку горілки. Люди приходили до нього перед святами, коли хотіли прикрасити хату. Писав маслом на фанері, клейонці, простирадлах – хто що давав.
Маю шість його картин середини минулого століття. Одну – із зображенням дівчини в народному строї біля річки – знайшов у закинутій хаті баби Ониськи. У сусідів на подвір’ї побачив копію Міщенкаи картини Івана Шишкіна “Ранок у сосновому лісі”. Забрав собі. На сусідському горищі знайшов картину по дереву. На білому тлі – маки, а рама покрита різнокольоровими мазками світлих відтінків. Баби кажуть, Міщенко намалював її для коханої. Одружитися їм не судилося.
Художник жив сам, хоч мав сина. Ніхто не знає, де той зараз. У сусідській хаті знайшов поточене мишами свідоцтво про смерть Володимира Міщенка. Датоване 1970 роком.
3. Відьомське дзеркало
Єдине, що залишилося з великого приданого моєї односельчанки Ониськи Кузуб. Після її смерті воно перейшло дочці Галині. Баби кажуть, та відьмувала. Знайшов дзеркало в закинутій хаті за сім років після смерті господині. Висіло на єдиній уцілілій стіні, а по боках були два портрети – Ониськи й Галини Кузуб. На звороті, за фанерою, залишилася заткнута граматка – поминальний список з іменами покійників їхнього роду. Подав записку в церкву, щоб батюшка відчитав молитву за упокій, і поставив свічку.
Дзеркало виготовлене 1903 року – напис зберігся на звороті. Обрамлене шпонованим деревом, пофарбованим начорно. Рама має різьблені деталі.
У народі вірили: дзеркало зберігає енергетику людей, які в нього дивилися.
4. Вишита “білим по білому” сорочка
Знайшов її перед Різдвом у закинутій козубівській хаті. Того дня прокинувся, коли сонце починало сідати. В голові засіла думка, що треба піти в хату Марфи Денисенко. Ця жінка була з багатого роду. Під час Голодомору її сім’я вижила завдяки золотим ложкам із приданого Марфи. Обмінювала їх на хліб.
Поліз у хату по кучугурах снігу. Будівля давно розвалилася, і там уже нічого не мало б бути. Та, коли зайшов, побачив цю сорочку. Була акуратно скручена, ніби хтось її так нещодавно поклав. Виготовлена з домотканого полотна. Рукава вишиті характерним для Хорольщини орнаментом “ламане гільце” і мають “пухлики” – дрібні складки. Нитки були вимочені в олії – мають жовтуватий відтінок і ледь відблискують.
5. Хустка з вовни
Їй понад 100 років, але немає жодної дірки. Виготовлена з тонкої вовни із шовковим тканням. По краях має темно-коричневі торочки.
Належала моїй прабабі Веклі. Мала їх багато. У Голодомор обмінювала на їжу. Залишила тільки три – для себе і двох доньок. Донька Марія зберігала хустку з іншими речами матері у вузлику в шафі. Розв’язувала його перед Великоднем і гукала мене, щоб показати. Розстилала, витрушувала, плакала над ним і розповідала історії.
6. Весільна хорольська корсетка
Належала бабі Христі, яка жила по сусідству. Виготовлена з тканини рожевого кольору. Зазвичай корсетки шили темніші. За розміром підходить на дитину чи худеньку дівчину.
Корсетку знайшов на сусідському горищі у валізі. Вона трохи подерта, має вишиту лілею на “погрудці” – символ чистоти й непорочності. Вишивка на “погрудці” була захисним знаком. За повір’ям саме в цьому місці перебуває душа. Вишита шовковими і вовняними нитками. Малюнок виділено оксамитовими смужками.
7. Коралове намисто
Його віддала Катерина Павлівна Данилейко, яка працювала вчителькою у Козубівці. Належало її бабі. Передавали по жіночій лінії. Принесла намисто у мішечку. Віддала безкоштовно – вона часто допомагає музею експонатами. Перенизав його, бо було розірване.
Намисто має 11 разків, що свідчило про великі статки жінки. Йому понад 100 років. Тоді корал возили із Середземного моря. Коштував дорого. За таке намисто можна було купити корову.
8. Керамічний глек – носатка чи квасівниця
Використовували для квасу й інших напоїв. Декорований блакитною поливою, що на початку ХХ століття коштувала дорого. Такий глек був святковим посудом.
У нього побитий носик. Кришка не збереглася. Дістав на горищі в закинутій хаті сільського чоловіка. Належав його тітці, яка померла років 30 тому.
9. Металева копія Казанської ікони Божої Матері
Знайшли під час розбирання даху старої хати у Козубівці. Була заткнута за балку на горищі. Жодних підписів на іконі немає.
1936 року образ забрав господар хати з церкви сусіднього села Андріївка. Перед тим як зруйнувати храм, комуністи дозволили відправити останню службу. Священик цим скористався. Пороздавав людям вузли з найціннішим – іконами, хрестами, начинням. Усе рознесли по хатах. Коли в Козубівці звели нову церкву, люди позносили врятоване туди. Однак повіддавали не всі. Деякі сім’ї досі тримають у домі церковні ікони.
10. Мисник
Торік приїжджали на екскурсію до музею пенсіонерки з Хорола. Одна – Черняк Ніна Микитівна – помітила, що в нас немає мисника. Сказала, ця річ обов’язково повинна бути в хаті. Попросила до неї приїхати й забрати мисник, що залишився їй у спадок.
Стояв надворі й мокнув під дощами, однак був у нормальному стані. Лише збоку дерево трохи покрутило. Його особливість – посередині висувається дошка й утворює столик.
