Чому закарпатські міста не варто багато засаджувати сакурами, які дерева садити в містах та чи можна воскресити скелети каштанів
Біолог Ярослава Гасинець: «Чудовими, а часто й універсальними озеленювачами є наші старі добрі види: липи, клени, ясени, дуби, горобина»
Останнім часом закарпатці все більш активно обговорюють питання озеленення своїх міст. Особливо багато говориться про зелені насадження в Ужгороді. Справді, у місті є певні проблеми, але чи все настільки погано? – пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Про це під час наших «Недільних бесід» у прес-центрі закарпатської газети «НЕДІЛЯ» розповіла декан біологічного факультету УжНУ Ярослава ГАСИНЕЦЬ.
Пані Ярославо, розкажіть про сучасні проблеми озеленення Ужгорода.
Зелені насадження є невід’ємною складовою будь-якого населеного пункту. Їх локалізація та асортимент в архітектурних планах прописуються з не меншою точністю, ніж проектування будівель, комунікацій, доріг. Озеленення сучасного міста є регламентованим процесом, не менш точним, аніж правильне прокладання комунікацій. Очевидно, вперше містобудівний процес в Ужгороді, суворо підпорядкований генеральним планам, з наміченою стратегією розвитку, отримав свій розвиток за часів Чехословацької республіки. Саме тоді зелені насадження вулиць як повноцінні об’єкти потрапляють на карти генерального плану. У майбутньому подібних принципів, хоча часто на практиці і не зовсім витриманих, намагались дотримуватися і за радянського періоду історії міста. Саме за радянських часів (1982 р.) і був прийнятий останній, юридично актуальний і на сьогодні план озеленення міста. На жаль, за часів незалежності України процес озеленення міста як невід’ємної архітектурної частини полісу був залишений на самоплив і час від часу хаотично регульований вольовими рішеннями чергової влади міста. Як результат – значна частина зелених насаджень втратила свій естетичний вигляд, багато дерев є перерослими, перестиглими, пошкодженими хворобами та шкідниками, спотворені варварським коронуванням тощо.
Який же ж вихід з цієї ситуації?
Загальноприйнятним є те, що будь-яким практичним діям повинні передувати детальні планування, базовані на розрахунку та фахових підходах, а також вироблення на цій основі загальної стратегії та довгострокових планів впорядкування та розбудови зелених насаджень міста. Першим етапом повинен стати процес інвентаризації деревно-чагарникових насаджень Ужгорода з обов’язковим відзначенням локалізації кожного екземпляра деревних порід та чагарників, а також його віку та сучасного стану (паспорт дерева), відображення цих даних на генеральному плані та GIS-карті міста (які до сьогодні в Ужгороді відсутні) і подальшого аналізу існуючої ситуації (як це і практиковано в містах Європи). Варто відзначити, що сьогодні у європейських містах практично кожен екземпляр деревно-чагарникових насаджень паспортизований і його видалення потребує спеціальних дозволів з муніципалітету міста (при цьому будь-який самосів дерев, які йдуть урозріз з архітектурним планом, зазвичай видаляється ще на стадії підросту). Таким чином нагальною потребою в Ужгороді є пов’язані між собою інвентаризація існуючих зелених насаджень та розробка генерального плану озеленення міста.
Як виглядає розробка такого плану, чи потребує значного часу, чи робиться вже щось зараз?
Звичайно, реалізація всього вищеперерахованого потребує значного часового виміру, коштів та людських зусиль, однак без цього неможливий подальший цивілізований розвиток сучасного європейського міста. Для заощадження часу важливим є «ремонтування» хоча б окремих зелених частин міста за планами, розробленими ще в попередні часи.
Зокрема, саме таким чином проводилося впорядкування зелених насаджень історичного району Галагов, спроектованого та побудованого в чехословацький період, де в озелененні вперше були використані нині відомі на всю Україну лінійні посадки дерев сакури. Частина цих дерев була сухостійною, пошкодженою, хворою, а на деяких вулицях та окремих відрізках вулиць ці дерева повністю випали раніше і були підмінені самосівом низькоцінних порід (айлант, алича, клен ясенолистий, черешня дика та ін.). Подібні роботи поточного ремонту зелених насаджень планово проводяться в містах Європи, в чому може переконатись будь-який мешканець, більш детально звернувши увагу на цей момент при відвідуванні навіть сусідніх, не далеких від Ужгорода міст і містечок Словаччини. Частина робіт із планованої реконструкції району Галагов вже відбулась, зокрема висаджено біля двох сотень молодих дерев сакури, а також високодекоративних яблунь Недзвецького та слив Піссарда, що теж вирізняються пишним, атрактивним та тривалим весняним цвітом.
Крім того, впродовж минулого року висаджено дерева одного віку та однієї породи на вулицях Перемоги (липу та клен гостролистий кулястої форми (останній не потребує регулярної формувальної обрізки, що важливо, коли дерева висаджуються під лініями електромереж), Собранецькій (клен гостролистий та ясен білоквітковий кулястої форми), Берчені (ясен білоквітковий кулястої форми), пр. Свободи (сакури, яблуні Недзведського, сливи Піссарда), вул. Електрозаводській (гінкго дволопатеве, катальпа бігноєвидна), Сечені, Одеській, Лесі Українки (клен гостролистий, липа серцелиста).
Обрізка дерев в Ужгороді – болісне питання для багатьох. Спотворення насаджень псує естетичну принаду і, ймовірно, впливає на стан самих насаджень. Подібна сумна картина у минулому році спостерігалася також у Мукачеві та Хусті, де цілі алеї перетворилися на виставку скелетів, а не на живі куточки. Чи є якесь наукове пояснення такій обрізці? Чи впливає вона на здоров’я дерев?
Безперечно, що дерева в місті, як і загалом в усіх штучних насадженнях, потребують догляду, зокрема формуючої обрізки. Така обрізка повинна розпочинатись зі стадії молодого саджанця і далі проводитись у міру потреби – залежно від місця розташування дерев, композиційних завдань та інше. Зокрема, у великих парках та лісопарках деревам дозволяють рости вільно, видаляючи тільки аварійні гілки.
Масове варварське коронування великих дерев практиковане останнім часом у містах Закарпаття та й України безперечно є недопустимим як з естетичної, так і біологічної та садівничої точки зору. Таким жорстким і примітивним методом пробують одним махом виправити помилки відсутності догляду впродовж десятиліть. Страшний результат цього ми бачимо всі. Значна частина дерев слабо витримують тотальну обрізку всіх гілок, після якої їх роки життя є ліченими (каштан, платан), але й ті, що більш-менш «пережили» такий шок, мають сумнівну естетичну та функціональну цінність. Для багатьох туристів-європейців диким є спостерігати тотальні, до стовбура, обрізки живих рослин, верхівки яких вкривають «кущі» молодих гілок. Навіть у зеленому стані з листям вони виглядають непривабливо. Тому, враховуючи помилки минулого, міською владою Ужгорода були припинені масові коронування великих дерев.
Зараз часто піднімається питання про те, що навесні наносити шар вапна на стовбури дерев не потрібно, що це – лише пережитки радянських часів. Отже, побілка дерев захищає дерева від шкідників чи ні?
Побілка вапном стовбурів є доцільною для дерев у молодому віці з несформованою корою, оскільки вапно захищає саджанці від весняних сонячних опіків, що ведуть до розтріскування кори або пошкоджень гризунами чи зайцями (останнє в місті малоймовірне). Усе інше використання побілки дерев можна розглядати хіба що як ностальгію за радянською казарменою естетикою.
Хворі каштани в Ужгороді. Про це відомо багатьом, але дієвих методів лікування дерев ніхто не застосовує. Чи можна їх врятувати? Якщо у великих містах дерева лікують арбористи, то в нас про таке не чути.
Боротьба з шкідником, який вражає каштани, можлива двома способами: висаджуванням нововиведених сортів, стійких до уражень шкідника, та введенням у стовбур лікувальних препаратів, які пригнічують розвиток шкідника. Однак останній метод є доволі дорогим задоволенням, зокрема в Словаччині річний комплект ін’єкцій для невеликого скверу коштує понад 4000 Євро. Втім значно зменшити вплив шкідника можна, повністю прибираючи та знешкоджуючи вражене опале листя. Регулярні подібні заходи дають ефект, однак не 100%.
Чи взагалі каштани – кращий варіант міських насаджень для Закарпаття? Чи може їх варто замінити на якісь карпатські дерева?
Каштан, незважаючи на його неаборигенне походження, є унікальним деревом для озеленення населених пунктів, оскільки є рекордсменом зі вбирання та затримки шкідливих викидів у повітря, особливо враховуючи великі розміри крони. Утім, у центральній Європі дійсно сьогодні починає переважати тенденція використання для озеленення аборигенних (місцевих) видів дерев, однак різних їх форм. Така думка є дуже слушною і, очевидно, подібна практика повинна бути застосована і при озелененні нашого міста.
Які дерева слід висаджувати в Ужгороді? Може, нам би підійшло щось своє, рідне?
У сучасній практиці озеленення сьогодні простежується тенденція максимального використання для озеленення місцевих деревних видів та їх декоративних форм. Така практика, безперечно, має здоровий глузд, оскільки місцеві породи є якнайкраще адаптованими до ґрунтових та кліматичних умов території, пристосування до яких відбувались тисячоліттями. Чудовими, а часто й універсальними озеленювачами є наші старі добрі види: липи, клени, ясени, дуби, горобина та їх різноманітні декоративні форми, селекціонерами. Вміле поєднання асортименту форм цих та інших аборигенних видів дає можливість створювати естетично привабливі композиції, в той же час, як ці дерева є стійкими до хвороб та шкідників. Зокрема, чудовим прикладом може бути парк Марії-Терезії навпроти греко-католицького собору в Ужгороді, сформований практично виключно місцевими деревними породами (у який, до речі, абсолютно недоцільно нещодавно були підсаджені молоді дерева екзотів – сакур). Хоча, загалом, певна кількість посадок екзотів – як лінійних, так і групових – безперечно, повинна залишатись, урізноманітнюючи зелений ландшафт міста.
На Закарпатті протягом останніх років суцільна сакуроманія. Це, з одного боку, добре, бо приваблює туристів, але з іншого, чи не здається вам, що ми не японці і сакур у нас забагато?
У будь-якому вирішенні питання потрібно дотримуватись здорового глузду і певної гармонії. Без сумніву – основу зелених насаджень у місті бажано розвивати за допомогою місцевих видів, про що було сказано вище. Втім, екзоти також мають бути присутні в зелених композиціях міста, доповнюючи та прикрашаючи фонові зелені насадження. Зокрема, історичний мікрорайон малий Галагов вже давно асоціюється в мешканців та гостей з цвітінням сакур, яблунь Недзвецького та інших екзотичних яскраво квітучих порід дерев та чагарників, і цей бренд міста повинен бути збереженим. Однак сумнівною є доцільність розповсюдження однієї його складової – сакури на більшості вулиць міста. Окрім ефекту естетичної одноманітності варто відзначити ще один суттєвий недолік сакурової «монополії». Адже зелені насадження мають важливе функціональне значення у містах, адже вони регулюють тепловий режим, очищають і зволожують повітря, значно покращуючи санітарно-гігієнічний стан міського середовища. За цими критеріями невеликі дерева сакури значно поступаються багатьом широко використовуваним у містах для озеленення породам: липам, кленам, яворам, ясенам та іншим великим деревам.
Рослинність Боздоського парку – унікального куточка заслуговує на краще. Там багато старих дерев, які вже є небезпечними. Які першочергові заходи потрібно вжити, аби облагородити територію з точки зору насаджень.
Парк потребує фахової реконструкції, грамотного ландшафтного планування, оскільки впродовж десятків років через відсутність догляду за деревами відбулось загущення крон, витягування дерев, випадання з посадок через притінення більш низькорослих порід тощо. Крім того, значну частину насаджень парку нині складає низькоякісний самосів, зокрема, неаборигенних або й інвазивних видів (клен ясенолистий, дуб червоний).
Ваші поради любителям зелених екскурсій Ужгородом
Важко однозначно виділити найпривабливіше та універсальне для всіх. Вважаю, що Ужгород має чимало особливих зелених принад – алеї, парки, скверики, квітучі дерева, унікальні екзоти, історичні дерева, де кожен знайде свою зелену родзинку. Хочеться, щоб таких зелених родзинок у місті ставало більше і приємно, якщо в цьому буде і наш внесок – фахівців біологічного факультету УжНУ.
Розкажіть трохи про себе, як про людину. Чому вибрали для себе фах біолога?
Природничі дисципліни були мені рідними з дитинства: мама – біолог, тато – хімік. Спостерігаючи за розмаїттям закарпатської природи, яка нині мало де збереглась в Європі, захоплювалася все більше дивовижним природним світом Закарпаття. Напівдитячі захоплення вже в університеті переросли в фахові біологічні дослідження. На біологічному факультеті доля звела мене з чудовим педагогом, направду видатним науковцем професором Вірою Мандрик, яка й запропонувала займатись вивченням ембріологічних процесів представників родини Розових у флорі Карпат. Із цього, власне, все й почалось.
Ким мріяли бути в дитинстві?
У дитинстві батько під час численних походів в гори доніс і показав чаруючу красу зоряного неба, тож хотіла бути астрономом.
Чим займаєтесь у вільний час. Які маєте захоплення?
При першій же можливості йду на природу, люблю активний спосіб життя. Немає кращого психологічного і фізичного відпочинку, аніж кількакілометровий похід полонинами, гірськими стежками, стрибаючи через бурхливі потічки. Немає нічого смачнішого, ніж ковток кришталевої джерельної води і смак жменьки соковитих лісових ягід.
Куди подобається подорожувати?
Наші Карпати неперевершені. Ми живемо в казковому та чарівному краї. Той, хто хоч раз пройшовся Чорногірським хребтом, піднявшись на наші двотисячники, прогулявся Свидовецьким хребтом або поїв яфини на Боржаві, на все життя буде закоханий у наш край.
Що читаєте?
Зараз моєю настільною книгою є «Ужгород. Невигадані історії» яскравої Тетяни Літераті. Цей твір захоплює своєю глибиною та щирою любов’ю до свого рідного міста. Коли ця книга потрапляє до рук людини, яка цінує історію і вболіває за своє місто, настає неповторне відчуття резонансу з думками та почуттями самого автора. Щиро рекомендую до прочитання всім ужгородцям для усвідомлення того, в якому казковому місті ми з вами живемо.
Поділіться веселою смішною історією з життя.
На практиці в Колочаві з групою студентів, базуючись на своєму досвіді походів з батьком, вирішили пройти одним з неповторних маршрутів на г. Дарвайка (1501 м). Проте гори зіграли зі мною, як і з не одним вже навіть дуже досвідченим мандрівником, злий жарт. Після 12-годинної боротьби з підйомами та спусками, чагарниками, струмками, так і не потрапивши на саму вершину, ми з пафосом вийшли на галявину, з якої стартували, чому всі були безмежно раді. А ввечері з вдячністю своєму «провіднику» вже на біобазі після цілого дня походу вверх-вниз, маючи шанс заночувати серед гір, студенти ще й відзначили все це пікніком, де всі ділились своїми враженнями. Думаю, цей похід запам’ятається учасникам надовго!
Марина АЛДОН, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
