Чому Москаль порадив брати приклад із Путіна?
Голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль категорично відхрещується від ідеї балотуватися у президенти.
Утім, з розмови з ним швидко розумієш, що Геннадій Геннадійович вже давно переріс рівень губернатора. Хоча б тому, що проблеми, щодо яких він дозволяє собі мати власну, цілком незалежну точку зору, є проблемами національного масштабу.
Про війну з Росією та здачу Криму, про операції ворожих спецслужб в Україні та провали української політики у сфері міжнаціональних відносин, про фоли освітньої та медичної реформи, а також – про відносини з в.о. міністра охорони здоров’я Уляною Супрун – в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL.
– Вже цілих чотири роки ключовою подією у житті України є війна на Сході. Колись ви казали, що однією з якостей хорошого опера є інтуїція. Що вам, як колишньому оперу, інтуїція підказує – коли це закінчиться?
– В хорошого опера має бути і хороша аналітика, і хороша логіка, і хороша інтуїція.
Чи буде довго війна? Я думаю, що так.
– Всю Україну вони не підуть захоплювати, їм вся Україна не потрібна. Які там плани, не знає ні “ЛНР”, ні “ДНР”. Координується це все штабом, який у центрі Ростова-на-Дону знаходиться.
– А як ви думаєте – правильну ми в принципі вибрали тактику – намагатися не воювати із Росією, а замиряти Росію?
– Як замиряти?
– Ми намагаємося переговори вести, ми не йдемо “в лоб” завойоване відвойовувати. Якби ви були Верховним головнокомандувачем, що б ви робили?
– Єдиний шлях – вчинити так, як вчинив Путін. Відбити захоплені території військовим шляхом. Іншого шляху я не бачу, але для цього ще потрібні роки, аби наша армія стала бойовитіша, з сучаснішим оснащенням. Оголошуйте військовий стан, мобілізацію… Або пан, або будемо жити у рабстві, як і живемо сьогодні!
Я чому так говорю? Я прожив життя на території, яка була зоною активних бойових дій УПА з 1944-го по 1952-й рік. Я не граю ні в шашки, ні шахи, ні у футбол, ні в карти, у мене тяга до квадрациклів. Я багато катався по горах, і зустрічав у селах колишніх вояків УПА, які відсиділи по 25 років у таборах, і навіть тих, кого засудили до розстрілу. “Якби наші не продалися НКВД, УПА було б по сьогодні, і ніколи б ми не програли” – казали вони. На жаль, багато хто з українців пішов на співпрацю з окупантами як агенти, інформатори, були завербовані.
До речі, ще за радянських часів під час навчання в мене була дипломна робота про службу безпеки Української повстанської армії.
– Дуже цікаво.
– Я чесно скажу, це була дуже ефективна і глибоко законспірована служба, яка вміла знаходити “дворушників”, – тих, хто ішов на співпрацю з НКВС, і сама мала агентуру в НКВС. Можливо, трошки жорсткувато діяла, але жорстко діяли ті, з ким вони боролися – НКВС, МДБ, КДБ.
Так ось, повертаючись до запитання, яку нам обрати тактику у боротьбі з Росією. Коли я запитував ветеранів УПА, – ви ж знали, проти якої сили ви виступаєте – це ж армія, яка перемогла Гітлера і всю гітлерівську коаліцію, потім розгромила Японію, на що ви сподівалися? Вони кажуть: а що нам залишалося? Йти до них рабами? Ліпше померти, ніж бути рабом!
І я десь цього теж притримуюсь. Або ми вічно будемо в цьому жити, або колись треба зібрати сили, і на цьому ставити крапку. Я не кажу, що це буде цього року, чи це буде в 2020-му, чи в 2022-му, але колись це настане. Іншого шляху нема. Я не вірю в Мінські угоди, ви бачите, вони тихенько доходять до чаювання, Нормандський формат уже зник, ніякі “голубі каски” сюди не прийдуть, роль ОБСЄ нікчемна, я на власні очі бачив.
Мене питають: як вам ОБСЄ? А я кажу, як мінеральна вода: ні користі ні шкоди від них нема. Дегустували наші міцні напої, також – різні сорти пива. Піднімали трохи бюджет міста Сєвєродонецьк. От і все.
Ще питають, як забрати Крим? А ми що, його обороняли? Ми самі його й здали. Якщо оборонцям Донбасу, котрі воюють і віддають свої життя, ми ставимо пам’ятники по всій Україні, то по Криму є хоч один оборонець, хто достойний пам’ятника? Немає. Всі здалися: СБУ, Міністерство внутрішніх справ, тодішні внутрішні війська, військово-морський флот з кораблями. Ніхто не чинив спротиву. Чи якогось убили “зеленого чоловічка”, чи взяли в полон? Чи зірвали з нього маску хоча б – хто ти є, покажи своє обличчя?! Якщо у Другій світовій війні не було героїв, то Радянський Союз їх придумував: 28 панфіловців, Зоя Космодем’янська, Олександр Матросов, і так далі, і тому подібне. А тут навіть немає з кого придумати героя, котрий стояв на смерть.
– Багато хто полковника Юлія Мамчура героєм називає…
– Через те, що, він вийшов із прапором? Але ж він вийшов із прапором на територію України, він же не лишився з українським прапором там, і не відстрілювався в Бельбеку до останнього патрону!
Це ще гірше – стояти під українським прапором і не втримати пост!
– Так може непопулярну правду скажемо? Що українцям Крим, по суті, непотрібен?
– Він був для України чужим. Крим для України – це була така офшорна зона, де відмивалося все награбоване, крадене. Все в землю перетворювалось, у купку землі. Будувались будинки, палаци, на літо туди приїздили “верхи”, – всі, хто мав гроші. Як і проститутки. Всі російські артисти, кому заборонено сьогодні в’їзд в Україну, всі вони виступали тоді у палаці “Ювілейний” в центрі Ялти, і всі наші вожді тодішні запрошення отримували. Я не кажу, що я не отримував, давали не за прізвищем, а за посадою. За Крим згадували у липні та в серпні, а 1 вересня за нього всі забували. Верховна Рада кричала, що землю незаконно скуповують, будинки зводять, але жодна перевірка нічого не знаходила. Коли я там працював, було зо десять перевірок Генпрокуратури без жодних результатів. Потім прийшли росіяни, за місяць все націоналізували. Всі будинки, палаци, все, що не мало підтверджувальних документів, що було куплено за хабарі, або як “політичний хабар” давалося політиками, високопосадовцями – все забрали!
– Ви, мабуть, найвисокопосадовіший критик нашого нового закону про освіту з українського боку. Що ви пропонуєте зробити, аби владнати ситуацію з тою самою Угорщиною?
– Проблема в наступному. Якщо ми дійсно хочемо йти в Європу, ми не можемо прийти туди з однією українською мовою. Якщо у нас тут на Закарпатті десь розмовляють українською мовою без місцевого діалекту, то це – в ОДА. Підіть на вулицю і ви почуєте такий діалект, що не потрібно угорської мови – треба шукати перекладача з діалекту.
Де ми будемо вчити мови країн ЄС? Тільки у дитячому садочку та початковій школі – як пропонує Гриневич? Я думаю, що багатомовність Закарпаття приваблює сюди туристів, а також – родин, які хочуть, аби їхні діти вчилися за кордоном. Після 9 класу вони привозять дітей на Закарпаття, записують у словацькі, угорські, румунські, польські, чеські класи. У нас навіть ромські школи є, у нас роми працюють в ОДА. 74 працівники ОДА є або етнічними угорцями, або походять зі змішаних українсько-угорських родин. Чому мовний закон не знайшов підтримки серед україномовного населення Закарпаття? Тому, що тут угорці живуть близько 1200 років, і тут давно все змішалося. В того дід угорець, в того – прадід румун, в того бабця – словачка, в того хтось із предків чех або німець…
Лишилися цілі села, населені представниками національних меншин, з лютеранськими, католицькими та іншими церквами. Що нам тут робити при такому мовному розмаїтті та близькості кордонів? Я вважаю, що у Європу ми маємо йти зі знанням як мінімум однієї європейської мови. Я виступаю за те, щоб у ст. 7 закону “Про мови”, виключивши можливості для навчання російською мовою та мовами різноманітних мігрантів, поставити кому і дописати одне речення: “крім мов країн Європейського Союзу”.
Треба ці мови вчити. Я сам вчуся. І на різноманітних фестивалях та зібраннях свій виступ перед громадою виголошую словацькою, польською, угорською, румунською, ромською мовами.
– Навіть ромською?!
– Ну, а як же? У нас на Закарпатті проводиться Міжнародний день ромів. Ми, мабуть, єдині його відзначаємо в Україні, – у театрі, з гімном України, з державним прапором.
А ще ж є в нас різноманітні діалекти української – на лемківському фестивалі я мушу говорити по-лемківськи, на гуцульському – по-гуцульськи.
– Все це добре, але є ж одна проблема. Взяти тих самих угорців. Багато з них практично не знають української мови – ті, що компактно проживають.
– Це проблема держави?! Та ви що? Угорці складають 0,04 % від всього населення України. Це проблема батьків конкретного учня, і самої молодої людини. Яка, дійшовши вже хоча б до 8 класу, вже має сама чітко вибрати, куди вона “намилилась” – чи за кордон на заробітки, чи жити й працювати тут, чи вчитися в університетах Бухаресту, Будапешту, Праги, Кошице, Братислави, Жешува. В мене питання: це що, завдає шкоди національній безпеці чи зростанню ВВП, на курс гривні до долара впливає?
– Чекайте, тут є регіон, містечко Берегове з околицями, де живуть лише угорці, і не знають державної мови.
Не розказуйте нікому про це. Берегове це – 50/50: 50% населення угорці. Мені здається, що угорців навіть 49%, а 51% українців. А те, що українці байдуже ставляться до своєї національної символіки – це правда. Якщо угорцям Закон про національні меншини дозволив використовувати свою національну символіку – то чиї це проблеми? В мене є ціла папка законодавчих актів, які надають різноманітні права нацменшинам. Коли я нашим високопосадовцям у Києві це показую, то вони питають: який дурень це прийняв?! Я кажу, що Верховна Рада України. Але хто забороняє українцям діяти так, як діють угорці? Почепіть собі на хаті український прапор, на балконі можете ціле панно вивісити з українською символікою! Тоді все Берегове буде видно, не тільки угорське. Хто нам не дає у рідній Україні це робити, окрім лінощів і звички кивати на когось?!
Я вважаю, що ми заполітизували мовну тему абсолютно недоречно. Ми маємо в області 118 шкіл мовами нацменшин, але ми маємо в тому числі змішані школи – ніхто ж про це не говорить, що є україно-угорські школи, де півсела – угорці, півсела – українці. Або одне село – угорське, одне село – українське, але оскільки села маленькі, то школа одна. Одні діти вчаться за українською програмою, інші – за угорською. Але діти ж дуже швидко ловлять мову. І в результаті всі діти українські розмовляють угорською, а всі угорські діти розмовляють українською, і ви навіть у них акценту не відчуєте.
Вмикаєш телебачення, трансляцію з Верховної Ради – там маса політиків розмовляють російською. Де ви чули, щоб хтось у Верховній Раді говорив угорською, чи румунською, чи польською, чи словацькою, чи чеською мовою? Ви це чули? Ні. Але те, що розмовляють російською – якось про це соромно навіть казати. Подивіться на такі регіони, як Харківська, Дніпропетровська, Запорізька області. Яка там мова панує? Здебільшого російська. У нас ще є менші громади нацменшин – словацька та румунська. Давайте ще на них накинемся, як накинулися на угорців. Не може ж бути такого, щоб усі телеканали в один місяць просто так підняли антиугорську пропаганду – як за чиєїмось сигналом!
Явно тут сидить російське ФСБ і нас хитає. Ми маємо постійні провокації. Хоча неможливо стравити українців з угорцями на Закарпатті. З будь-якою національністю це неможливо. Спочатку вони ставили на русинів, потім зрозуміли, що це вже в нафталіні тема, і нічого не вийде, почали стравлення та провокації проти угорських партій, угорського населення. Нічого це не дасть. Я не знаю, хто в них радники з цього питання – але це даремно проведена робота. Всі провокації їхні ми розкрили або попередили.
