Чому побожні закарпатці так неохоче підтримують визволення Сенцова
Але охоче гроші віддають на Москву
Український кінорежисер Олег Сенцов, незаконно ув’язнений у Росії, голодує вже більше місяця.
10 травня 2014 року його затримали в Сімферополі російські силові структури і 25 серпня 2015 засудили за звинуваченням у тероризмі до 20 років позбавлення волі з відбуванням покарання у колонії суворого режиму.
Наразі у багатьох містах України відбуваються акції на підтримку політв’язня, особливо серед представників творчих професій.
Цими днями в Ужгороді та Хусті відбувся кінопоказ стрічок нашого відомого земляка, режисера, вихідця з Тячева В’ячеслава Бігуна «Сильні духом» та «Серце мами Гонгадзе». Присвячено було захід підтримці Олега Сенцова та бранців Кремля.
На жаль, на цьому активність закарпатців вичерпалась. Хоча єдиний позитивний нюанс, власник кінотеатру в Ужгороді, де демонструвалися фільми, запропонував протягом тижня безкоштовно показувати їх усім бажаючим.
Проте зазвичай наш політично апатичний і вдавано побожний народ більш охоче йде в проросійські церкви і несе кошти на фінансування Москви, а не на акції на підтримку патріотів. Було б, звісно, більш логічно і справедливо вже краще помолитися за визволення з московського полону незаконно ув’язнених українців, але… кожен робить за велінням власної совісті та за своїми переконаннями. А сам кінопоказ хоч і був безкоштовним, але ефекту «яблуку ніде впасти» побачити, на жаль, не довелося. Зали були напівпорожніми… Хотілося б, аби закарпатців на таких подіях було більше, тим більше, що сам В’ячеслав Бігун на підтримку колеги сам уже кілька днів голодує. Він також поспілкувався з глядачами і наголосив, що кремль мав намір зробити з Закарпаття другу Абхазію.
Та дивує ще й інше. Часто на фасаді Закарпатської ОДА та облради можна побачити різні плакати. Утім жодного банера на підтримку українського політв’язня там не було і немає.
Хоча у сусідньому Львові подібні акції надзвичайно багатолюдні і на державних та приватних установах, театрах, ресторанах здалеку можна помітити велетенські плакати з іменем Олега Сенцова та закликом до його звільнення.
Тож чому закарпатців так мало хвилює доля тих, хто опинився під російським пресом. Можливо, тут має значення й те, що досі населення декількох районів області активно їздить до Росії на заробітки? А їхні медіа зазомбують не лише працьовитого закарпатця, а навіть представника позаземної цивілізації…
Або просто наші земляки більш звикли жити за принципом: моя хата скраю…
Як би там не було, а скоро вибори… Невже через рік закарпатці прокинуться від політичної сплячки з власної волі? Або будуть і надалі тихенько з сусідами на лавиці лаяти владу і обурюватися рівнем зарплат та пенсій, цінами та тарифами на комунальні послуги… і розмірами хабарів, насправді не роблячи нічого для того, аби ситуація змінилася на краще.
Але ж із таких, здавалося б маленьких кроків, як підтримка полоненої невинної людини державою агресором і починається велика дорога до суттєвих змін в Україні.
