Чому у мігрантів янгольські голоси. Думка закарпатського блогера
У німецькомовних країнах новий літературний тренд – книжки мігрантів, що вже давно переїхали в Німеччину, Швейцарію чи Австрію, встигли нормально опанувати німецьку мову й почали нею писати. Як в один голос зазначають читачі й критики, мова в таких письменників дуже цікава – проста, не завжди правильна, але часто новаторська.
А книжки їхні присмачені екзотичним шармом їхньої батьківщини й перипетіями емігрантської долі. За це вони отримують престижні премії, а наклади книжок розмітають з полиць книгарень, пише ДЕНЬ.
Відголос цього тренду уже знаний і в Україні – після успіху в німецькомовному світі ці книжки зацікавлюють і наших видавців. Либонь, найвідомішою в нас є книжка «Мабуть Естер» Каті Петровської, киянки, що з 1999 року живе в Берліні. За свій роман письменниця отримала премію Інґеборґ Бахман. Книжку перекладено вже кількома мовами, українською це зробив Юрко Прохасько. Він же переклав роман Каталіна Флореску «Якоб вирішує любити». Цей письменник народився в Румунії, але в 15 років втік з батьками на Захід, оселився в Цюриху і в 2011 році здобув найбільшу літературну нагороду Швейцарії. А нещодавно у чернівецькому «Видавництві 21» вийшла книжка австрійського письменника болгарського походження Дімітре Дінова «Янгольські голоси» в перекладі з німецької Володимира Кам’янця. Розповім про цю новинку та її автора трохи детальніше.
Дімітре Дінев народився у болгарському місті Пловдив, німецьку вивчив ще у школі в Пазарджику. Після падіння комунізму в Болгарії, коли в країні розпочалася страшна економічна криза, письменник нелегально перетнув кордон і подався до Австрії. Працював на різних «чорних» роботах, складав гроші, які інвестував у себе – оплатив навчання в університеті, де студіював філософію й російську літературу. Уже починаючи з 1992 Дінев пише й публікує книжки німецькою мовою – переважно це оповідання, п’єси (можна навіть посперечатися, що саме зробило його таким популярним – драматургія чи проза), кіносценарії та романи. Його книжки перекладено на п’ятнадцять мов, рівно стільки ж письменник отримав літературних нагород та творчих стипендій. Письменник є також активним громадським діячем, зокрема в сфері захисту прав мігрантів та біженців.
Роман «Ягольські голоси» – найвідоміша книжка Дімітре Дінева. Сюжет доволі вигадливий: Іскрен і Светлін зустрічаються вперше на могилі такого собі Міро на одній з найпрестижніших алей Центрального цвинтаря у Відні. На могилу до Міро приходять усі, хто сподівається на диво. А Іскрен і Светлін потребують дива, як ніхто на світі, бо мало того, що щастя до них не прихильне, і той, і той ще й потрапили в таке кепське становище, виходу з якого просто не буває. І Іскрен, і Светлін на початку 1990х рр. втекли з посткомуністичної Болгарії й різними, аж ніяк не легальними шляхами дісталися Відня, щоб зустрітися випадково на цвинтарі, так і не довідавшись, що їхні долі тісно переплетені одна з одною від самого народження. Розлога сімейна сага на тлі болгарської і європейської історії.
Це справді розлога сага – на понад 500 сторінок. Але написано так легко й майстерно, що цей роман можна просто «ковтнути», навіть не помічаючи, як спливає час. Безліч героїв, міст і країн, які й складають епічне полотно твору, настільки хитро переплетені, як буває тільки у справжньому житті. Адже й розповідає письменник про реальне життя: комуністичну Болгарію, занепад комунізму й появу комерції, яка одних зробила злиднями, а для інших приготувала розкіш і владу. Тут багато «дев’яностих» з їхнім рекетом, обманом, фальшивомонетниками й проститутками. Але також багато надій – на нове життя, на роботу за кордоном, еміграцію й достаток. Все це майстерно зведено докупи й прошите тонким почуттям гумору автора. Цікавий, легкий і захоплюючий – трішки балканський, а трохи й австрійський – роман. Раджу!
Андрій ЛЮБКА
