В Ужгороді серед мерців живуть діти, які спілкуються звуками, що зрозумілі лише їм
Вони нагадують вовченят і не вміють говорити людською мовою
Газета «Неділя Закарпатські новини» дізналася дещо нове про хлопчиків
Хлопчики не вміють говорити, лише видають дивні звуки. Не знають навіть скільки їм років. Вони спостерігають за похованнями. Це для них – найбільша радість із усіх можливих. Могили ніби стали для дітей пісочницями, а похорони – розвагою.
Ужгородка Тетяна Серветник випадково знайшла дітей і була вражена побаченим.
«Перед Великоднем я ходила прибирати могилу мами і побачила їх. Тоді саме ховали молодого хлопця. Було дуже багато людей, які плакали, а діти на це дивилися. Вони були без батьків, брудні і трішки неохайні, – розповіла жінка. – Мені стало дуже шкода хлопчиків, бо вони щодня дивляться на таке. Я намагалася з ними поговорити, та вони не відповідали. Не казали навіть, як їх звати. Але заговорити вони могли б, якби їх цього навчили. Живуть діти поруч із кладовищем. Я питала у сусідів про родину. Жінка сказала, що сім’я непогана, непитуща, мама не працює, бабуся – прибиральниця в школі, а її двоє дорослих синів працюють і скандалів уже немає».
Тетяна захотіла на власні очі глянути, що ж відбувається в тому дивному будинку. Вона попросила чоловіка купити продуктів, щоб і передати їх батькам хлопчиків, але в хату їх не пустили, хоч пакунки і забрали.
Що ж відбувається в цій дивній родині? Чому маленькі мауглі живуть серед мерців? Як пояснять це рідні?
Це з’ясовували журналісти програми «Говорить Україна».
Ганна, бабуся хлопчиків, приїхала до студії.
Вона одразу заявила: те, що люди говорять – неправда. Запевняла, що гратись дітям ніде, бо двору як такого немає, але вона часто забирає їх до себе, а мешкає від хати, де живуть діти, всього за кілька будинків.
«Моя невістка дуже хороша, – стверджувала жінка. – І син теж був хороший, їхній батько, але він помер у минулому році. Меншого онука, того, що йому зараз 7 років, я вчу читати, писати, бо Іллюша не розмовляє і його брати до школи не захотіли. А старшого, якому дев’ять років, ніяк не можу змусити».
Дивно, як же вона вчить їх грамоти, коли діти навіть говорити не вміють.
Коли ведучий програми Олексій Суханов запитав бабусю, чи показувала родина дітей лікарям, вона відповіла ствердно.
«До трьох років старший був у Сваляві в дитбудинку. Забрали хлопчика туди з лікарні, де він лікувався. Тоді йому було півтора року. А повернули ми його через суд. Поруч із ними живе тітка, якої він дуже боїться. Я беру його до себе, але він писати не хоче, втікає», – наголошувала Тетяна.
Пояснити, чому дітей не показали ні психологу, ні логопеду, ні іншим фахівцям, жінка так і не змогла, сказала, що старший Юрчик народився здоровим, але впав з ліжка і вдарився головою, тоді вона викликала «Швидку» і дитину відвезли до лікарні. Щодо меншого онука, запевняла, що він закінчив перший клас і вчителі ним дуже задоволені.
А от тітка дітей зауважила, що Юрія забрали в матері від народження, коли його приходила оглядати медсестра. Бо в таких умовах, у яких він жив, дитину неможливо було утримувати. Стіни були закопчені, у хаті – антисанітарія. Тож жінка навіть найняла адвоката, аби вилучити з родини дитину, мовляв, пошкодувала матір. Спочатку хлопчика відправили в сиротинець, а потім служба у справах дітей програла суд – і його повернули в сім’ю.
Інша бабуся дітей, Регіна, що проживає разом з ними, також одразу запевнила, що все, що говорять про її онуків, не відповідає дійсності.
Те, що хлопчики граються на цвинтарі, жінка назвала брехнею.
«Старшого внука я вчу читати з «Букваря», – запевнила вона. – Також я вчу його рахувати на пальцях. Рахує він до 5-10, коли як. Молодший теж вміє рахувати, просто соромиться. Він може сказати: «Мамо, дай!» або «Бабо, дай!».
Щодо того, чому Юрчик перестав розмовляти, інша бабуся також стверджувала: малим впав, тоді, мовляв, лікарі сказали матері, що він буде інвалідом. Менший, за її словами, теж впав, бавився-бавився і випав із візочка.
Але Регіна зізналася, що до школи не ходять обидва онуки, усюди їм відмовили, бо немає місця, хоча Тетяна наголошувала, що Ілля закінчив перший клас.
Директор Ужгородської школи №7 Діана Реган розповіла журналістам, що мати Іллі справді зверталася до неї, але вулиця, на якій вона проживає, не належить до прилеглих до навчального закладу, крім того, у медичній картці було записано, що дитина потребує навчання у спеціалізованому закладі. Говорила жінка якось дивно, із саркастичною посмішкою, що досить насторожує.
Зіна, мама дітей, спілкувалася зі студією з лікарняної палати.
Вона стверджувала, що в тому, що її сини не вміють розмовляти, винен чоловік, бо він їх дуже налякав.
«Він прийшов і хотів кліщами вдарити сина по голові. Не знаю, навіщо. Почав качати свої права, – заявила вона. – Він тоді був трохи напідпитку. Хотів, щоб ми жили окремо, але я не погоджувалася. Одруженими ми не були, а дітей він хотів забрати собі. Тоді він трохи не так кинув кліщі і травмував хлопчика»
Соціальні служби, за словами Зіни, до неї приходили один раз за шість років.
Психолог Юлія Святенко пояснила, що у Юрія та Іллі є затримка психічного розвитку, вони звикли до середовища, в якому живуть, тому кладовище є для них звичним і не може їх психічно травмувати, як інших дітей.
Журналісти побували вдома у цієї ужгородської родини. Побачене вразило. Брудна білизна, облуплені стіни, купи різного мотлоху в кімнаті. На кухні стільців немає взагалі. Бабуся пере одежу в тазику, там же й купає дітей, воду гріє, бо теплої немає. Утім бабуся сказала, що навести лад спочатку забороняв чоловік, а тепер – старший син. Він каже: «Так має бути».
До того ж знімальна група стала свідком того, як бабуся Регіна спілкується з одним із онуків. Побачене шокувало. Хлопчик помітно нервував, тож жінка кричала на нього й тягнула його кудись за руку. Дитина почала плакати і опиратися, намагалася втекти, але вона силою його утримувала. Після того повалила на землю й почала лупцювати, вигукуючи: «Що з тобою є?» Свою поведінку жінка пояснила тим, що хлопчик кудись хотів втікати, а вона його не відпускала.
Але ще більше вразило те, що Зіна, як з’ясувалося, у лікарні перебувала не просто так – у неї третя стадія раку.
Психотерапевт Олена Рихальська була надзвичайно здивована поведінкою Юрія та Іллі. За її словами, у хлопчиків своя мова джунглів.
«Діти такого віку знаходяться у примітивному стані розвитку, – запевнила вона. – Молодший набагато більше розвинений за старшого – хоч якось реагує на задачі і намагається їх вирішити. Загалом хлопчики гіперактивні. Їх доводилося ловити по коридору, по території, де вони тестувалися. Вони, ніби люди, що живуть десь на острові і розуміються між собою, але більше ніхто їх не розуміє. Якби їх розвивали, вони могли б бути зовсім іншими дітьми. Навіть на рівні мови. Їх рівень розвитку потрібно розвивати, щоб вони могли адаптуватися до життя в суспільстві. Це – можливо, це – практикується, але над цим потрібно працювати. Ми не змогли спілкуватися словами, тому вдалися до малювання. Ілля намалював маму, але не одну, а чомусь одразу двох, а третьою зобразив бабусю. Та з малюнка видно, що саме вона найбільше впливає на родину. А коли дітей попросили намалювати місце для ігор, вони зобразили кладовище».
Тож фахівці радили перевести дітей у спеціальний заклад, де з ними комплексно можуть працювати спеціалісти, причому – протягом тривалого часу, аби хоча б їх адаптувати до такого рівня, щоб вони потім змогли влаштуватися бодай на підсобну роботу.
А от чи уявляють соцпрацівники міста Ужгорода, в яких умовах і чому опинилися Юрій та Ілля?
Зокрема, представник служби у справах дітей та молоді розповіла, що мати зареєстрована як одиначка, сім’я малозабезпечена, має певні матеріальні труднощі.
«Діти як діти, – наголосила начальник служби Марина Аракгаті. – Я знаю, що вони влаштовані у школу, у ЗОШ №7, перед 1 вересня отримали ранці із необхідними канцелярськими приладами. Повідомлень, що вони не відвідують навчальний заклад, не надходило».
Цікаво, чиновниця хоч усвідомлює, що говорить. Чи вона хоч раз на власні очі бачила цих хлопчиків? Чи хоч раз відвідала родину, яка перебуває на обліку служби? Головне, що діти отримали ранці… невже це і є основним завданням соціальних служб? Та й приїхати до студії представники служби також відмовились, навіть номер телефону дати не захотіли. Очевидно, доля Юрка та Іллі їх не хвилює зовсім.
Тому Олексій Суханов вирішив зателефонувати міському голові, аби хоча б повідомити йому про проблему та про бездіяльність чиновників, які зовсім нічого не роблять для того, щоб взяти ситуацію під контроль.
Богдан Андріїв вислухав ведучого і попросив дати координати родини, пообіцявши зайнятися питанням, дати доручення відповідним службам.
Утім експерти в один голос категорично заявили, що залишати дітей надалі в сім’ї не можна. Якби їх вилучили 3-5 років тому, зараз вони б принаймні розмовляли. Тому фахівці радили хоча б відправити Іллю та Юрія у центр реабілітації, тим більше що їхня мама – в лікарні.
Психологи підкреслили, що наразі в житті дітей «позитив» один – це кладовище. Все інше, що за його межами – хаос. Саме таким і є їхнє життя, у якому розібратись хлопчики не можуть.
Щоб хоч якось змінити долю дітей, їм потрібна соціалізація, яка може тривати щонайменше п’ять років. Дітей обіцяли не розлучати, бо разом їм комфортніше, між собою вони розуміються.
Отже, бабусі пообіцяли не заважати, дозволити забрати дітей до спеціального закладу.
А чи дотримав обіцянку міський голова Ужгорода?
Журналісти програми після ефіру зателефонували йому. Заступник міського голови доповів, що хлопчиків вилучать із родини, а рідних позбавлять батьківських прав. Але чи варто це робити? Для чого повністю втрачати зв’язок дітей із близькими, для чого це робити саме тепер, коли Зіна серйозно хвора? Чи не достатньо їх просто для реабілітації та лікування тимчасово помістити до спеціального інтернату? Утім заступник голови також пообіцяв, що їхні працівники будуть приносити до рішення суду продукти в будинок Іллі та Юрія, прибирати в них та водити хлопчиків до вчителів.
Тож як складеться їхнє життя – дізнаємось згодом.
А поки що відомо, що хлопчиків зарахували до Ужгородської школи №11.
Газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
