Як виживають дикі коти в Ужгороді
Дикий лісовий кіт досі водиться на Закарпатті. Хоч тварин дуже мало і їх занесено до Червоної книги. Від домашніх чотирилапих пухнастий відрізняється лише трохи більшими розмірами, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Зустріти лісового кота можна в гористій місцевості, уздовж лісових рік. При бажанні він може навіть замуркотати.
Приручити таку тварину дуже важко. Хоча навіть домашні кішки є дуже волелюбними і коли захочуть, можуть піти з дому.
Ці тварини дуже розумні і прудкі. На хвості – чотири чорні смужки. Зустріти його непросто. Але журналісту zakarpatpost.net поталанило.
Сьогодні у багатьох наукових джерелах побутує думка, що у чистому вигляді лісового кота у природі не існує взагалі, а всі представники цього виду насправді є гібридами диких та свійських чотирилапих.
Тому однозначно стверджувати, що кіт, який намагався втекти від камери у Боздоському парку, є лісовим європейським видом, не будемо, проте всі ознаки йому притаманні, адже зовнішньо лісовий кіт мало чим відрізняється від свійського: довжина його тіла – 58-75 см, довжина хвоста – 30-34 см, забарвлення шерсті іржаво-сіре, з жовтуватими домішками на спині.
В усякому разі, якщо навіть тваринка домашня, то дивним чином виживає у диких умовах, харчується і навіть гарно виглядає.
Цікаво, що найстаріший кіт України має 24 роки і ніколи не їв людської їжі. Можливо, саме завдяки цьому йому вдалося зберегти відмінну форму і стати справжнім довгожителем-рекордсменом.
Тим часом на Закарпатті до котів досить дивне ставлення. Господарі часто або перегодовують їх, або взагалі викидають на вулицю. Звісно, дехто доглядає за тваринами правильно і піклується про їхнє здоров’я. Та непокоїть інше.
На жаль, часто малих кошенят, як правило безпорідних, топлять у водоймах. По-перше, це жорстоко, по-друге, негативно впливає на воду. Адже щоб кішка не приносила потомство, її можна просто стерилізувати. Тоді вбивати кошенят не доведеться.
Проте є серед наших земляків і такі, хто позбувається малят, які вже підросли. Кошенят просто викидають на вулицю, деколи навіть відвозять у безлюдні місця, прирікаючи крихітних тварин на голодну смерть.
Таким чином безпомічні пухнасті створіння опиняються в лісах. Вижити вдається одиницям. Їх або знаходять грибники і забирають додому, або тварини вчаться полювати на здобич.
Про один з таких випадків нам розповіла одна з постійних читачок.
Жінка часто ходила на могилу до покійного чоловіка і побачила на Кальварії маленьке кошеня. Хотіла його забрати, але тваринка втекла. Із того часу зустрічалася вона з кошетяком часто, проте воно щоразу загадково зникало.
Тож вона почала залишати йому їжу, аби маля мало хоч чим харчуватися. Чи їло її кошеня – жінка не знала. Та одного разу вона таки зловила котика і забрала додому. Але вже наступного дня кіт утік.
Шукала його всюди, та марно. Приблизно через місяць знову побачила пухнастого на Кальварії. Кіт повернувся туди, де звик жити.
А одного разу вночі жінка почула жалісливе мявчання під дверима. Вона вже хотіла йти спати, але дивний звук не дав їй цього зробити. Жінка відчинила двері – і очам не повірила. Сірий котисько стояв на порозі. Кликала його у квартиру. Але кіт не зайшов, навпаки, манив її на подвір’я. Вона спочатку вагалася. А потім вийшла за ним.
У те, що побачила ужгородка, важко навіть повірити. У квартирі, розташованій над її житлом, із вікна валив дим. Там була пожежа.
Жінка негайно викликала пожежників. Вони загасили полум’я і вивели з помешкання господарів.
Ужгородка досі вважає, що від смерті її і сусідів врятував цвинтарний кіт. Тому вона дуже вдячна йому за сигнал, який прийшов подати пухнастий.
От такими можуть бути брати наші менші. І аналогічних випадків, коли тварини приходили на допомогу людям, багато.
Тож чи варто бути з ними такими жорстокими?
Іван ДУХНОВИЧ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
