Як закарпатка через сусідку «ворожкою» стала
Моя сусідка хоче всюди, де тільки можна, поткнути свого носа. Хто до кого прийшов і хто в кого грошей хоче позичити. І чи хтось не напився, чи хтось не хворий у знайомих. Все це її клопоти, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Не знаю, чи їй зовсім нічого робити? То поприбирала б дома, посуд помила, килими витрусила. І зачіску зробила нову – врешті-решт. Але ні, краще вже перемити всім кісточки і хай там як – першою отримати погані новини, бо добрі новини її чомусь не так збуджували. А якщо й траплялися гарні новини, тьотя Галя примудрялася і їх прикрашати якимись жахливими додатками.
Ну от наша сусідка заміж збирається. Але тьотя Галя одразу ж виголошує свій вирок – збирається, бо вагітна і в неї немає іншого виходу!? Або ж дядько Петро відремонтував літню кухню. Але тьотя Галя і тут знає своє передбачення перекласти на свою мову. А жінка в нього молода – вона його зі світу зжиє, то нащо йому та літня кухня?
Приблизно в таких от тонах наша тьотя Галя і бачила увесь світ, у якому жила. Ми дуже хотіли, щоб вона зацікавилася своїм світоглядом, а не пхалася в інші, але не знали, як мали то зробити.
Одного разу я надумала, що можна зробити певну імпровізацію. А трапилося це от як. На витівку мене наштовхнув кіт. Я стала підмітати підлогу і побачила, що шматки його шерсті розлетілися у всі кутки. Бувають у могу кота такі от стрибки в довжину і ширину, що він просто розлітається на всі боки.
Тож я посміхнулася собі, взяла шматок шерсті, обмотала якимись чорними нитками, зав’язала і підкинули тьотя Галі під поріг. Я знала, що вона має попастися на цю вудку – адже вона забобонна така, що страх.
Своєю витівкою поділилися з кількома сусідками. Вони вирішили, що таки треба буде придумати ще кілька таких трюків. Тож наступного дня біля її порогу вже валялися кісточки, старанно обгризені сусідським котом. А ще наступного разу тьотя Галя знайшла стару хустинку, перев’язану червоними нитками.
Ми із сусідками щодня вигадували все нові і нові способи збентежити невгамовну тьотю Галю. І скажу вам – недарма! Бо отримали колосальний результат – вона ходила задумана, глибоко занурена в свої думки. І перестала сваритися, пліткувати! Але ж чомусь нікому про те, що знаходила під порогом, не казала. Ховала глибоко в серці свій страх і стала шпигувати за жінками. Хто б це міг зробити їй такі неприємні подарунки?
Село з полегшенням зітхнуло. Бо вона вже не поспішала у чужі двори, щоб розвідати першою погані новини, і не розпускала пліток. От вам і перемога добра над злом. Але одно я засвоїла на все життя. І цим секретом ділюся з вами. З ворогом треба боротися його ж методами і на його ж території.
Марія ГАНИЧ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
