Як кіт ледь не вкрав у закарпатця три тисячі доларів
У мене не дуже довірливі стосунки з поліцією. А одного разу я мусив викликати їх до себе додому. Це сталося увечері – коли я повернувся з роботи. Та ту картину, яку я застав вдома, важко було описати. Адже вдома все було перевернуто догори ногами. От на підлозі – крихти розбитої вази. Упав карниз. Шухляда з комоду теж впала – і от на підлогу посипалися документи. У квартирі все зруйноване – як після навали, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Але найбільшу тривогу викликала саме ця шухляда. Бо там я зберігав свій скарб (три тисячі доларів). Гроші, які заощаджував на покупку автомобіля. Зараз я їх не знайшов, в мене не було сумніву, що це пограбування. Напевно, злодії дуже поспішали і от саме тому вчинили таке жахіття.
Я викликав поліцію, вони склали акт. Не забув я згадати і про вкрадені гроші. Звичайно, що цей їхній візит мене не дуже обнадіював, тому мене охопила злість. І тільки для того, щоб трохи заспокоїтись, я почав наводити лад у квартирі. Прибрав із підлоги осколки вази, поклав на місце карниз і наостанок – взявся до шухляд.
Хвала Богу – хоч паспорт та інші документи були на місці. А от загорнута в целофан пачка грошей десь зникла.
– Ну хто б відмовився від такого багатства? – подумав я. І став підмітати під диваном.
Аж тут я наткнувся на щось дивне. І ось віником витягнув цю саму свою пачку з грошима. І тут мені вже стало соромно, що так погано подумав про злодіїв.
Я аж сам здивувався, бо нічого цінного з моєї квартири не зникло. Наприклад, обручка на місці. Свою золоту обручку я тримав у попільничці – разом із золотими запонками, які мені подарували на тридцятиліття. Я розлучився з дружиною 3 роки тому, і вона забула цю обручку у моїй квартирі.
Так само на дні попільнички лежали і її сережки, яких ніхто не торкнувся. Сережки я не віддав колишній тільки тому, що вона б вважала це приводом для наших подальших зустрічей. А в мене не було ні найменшого бажання більше зустрічатися з нею. Отже, я чекав, що вона сама озветься і попросить їх віддати. Тому й тримав їх напохваті, щоб потім довго не шукати – при нагоді.
А ще попільничка була предметом моїх гордощів – адже я кинув палити і не використовую більше її за призначенням.
Тож якщо мою квартиру й відвідали злодії, то вони були дуже дивними. Адже вони не торкнулися жодної золотої речі. Не вкрали досить дорогий мобільний чи комп’ютер. Врешті-решт я передивився всю квартиру і зрозумів, що, здається, нічого у мене і не зникло.
– Чи були це злодії насправді? – почав сумніватися я. І вже пожалів, що так гарячково покликав поліцію.
А якось закралася думка, що це жарт моєї колишньої. А яким чином вона могла потрапити до квартири, цього я зрозуміти не міг. На дверях – новий замок.
Я вийшов на кухню, куди хотів поставити віник. Раптом у кутку щось заворушилося. І ледь не кинулася мені в очі. Там сидів худий зляканий чорний кіт, який від жаху підстрибнув на кухонний стіл і розбив пляшку мінералки.
Але на цьому котячий цирк не закінчився. Він злякався мого покарання і перекинув каструлю із супом. Кіт тепер стрибав із кутка в куток, аж поки я – знесилений – сів на стілець. Нарешті він заспокоївся.
А коли я обережно витяг з холодильника кілька кружечків ковбаси, він недовірливо ступив кілька кроків назустріч. Бідний, він заскочив сюди крізь прочинені двері на балконі. Нарешті він все ж таки зрозумів – в цій квартирі його вбивати не збиваються. Але все ще благально дивився мені в очі.
В мене вже не було мужності, щоб виставити цього нещасного кота за двері. Він залишився у мене жити й далі. Тепер ранком він мене будить – замість будильника. Чекає мене з роботи і щасливо муркотить, коли ми дивимося удвох телепередачі.
Ось так я знайшов друга, без якого зараз не уявляю собі свого життя. Кіт погладшав і став дуже симпатичним милим створінням, який забирає всі мої стреси і заставляє мене часто посміхатися.
Іван ГОТРА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
