Чому закарпатські активісти перетворюються на терористів
Коли немає довіри до влади, з’являються нові лідери
Останнім часом у людей все менше довіри до політиків. Їхні пафосні промови та популізм усе більше дратують наших земляків. Насправді вони мало вболівають за рідний край і більше переймаються власним рейтингом, статками та іміджем, ніж долею своїх виборців, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Більше того, закарпатські депутати-мажоритарники, за дослідженням аналітичного порталу «Слово і діло», за рівнем політичної брехні виявилися першими в Західній Україні. Зі своїх передвиборчих обіцянок вони виконали всього 20 відсотків.
Тому й не дивно, що роль громадських активістів зростає все більше. І зараз, коли ми в очікуванні нових виборів, усе більше активізується тих, хто гуртує довкола себе людей, закликаючи підтримати ту чи іншу ідею.
Звісно, часто ті, хто готовий брати на себе відповідальність і організовувати різні протестні мирні акції, роблять добру справу, борються з корупцією, незаконною забудовою, підпільними схемами відмивання грошей, незаконними вирубками лісу, зведенням міні-ГЕС. Загалом поле діяльності широке. Проте іноді відбувається явне «перегинання палки» і ці ж активісти починають кидатися з кулаками на людей, розганяти ті зібрання, які їм не до вподоби, пікетувати правоохоронні органи, коли йдеться про їхні особисті, а не суспільні інтереси.
Тож чи дійсно борцями з протизаконням є окремі активісти? Згадаймо хоча б, як в Ужгороді розігнали жіночу акцію 8 березня. Так, учасниці зібрання за рівність і права могли «вийти в люди» з плакатами в будь-який інший день і не провокувати тих, кого це дратує, та й загалом ідея подібної акції є абсурдною, але вони мали право на мирне зібрання і недоречно було їх обливати фарбою.
Або «замінування» готельно-ресторанного комплексу у Мукачеві, де збиралися представники однієї з політичних сил, яка мало в кого в нашій області викликає симпатію. Фактично зрив конференції був протизаконним, бо партія в нас офіційно є дозволеною. Інша справа – вимагати в уряду та депутатів заборонити її діяльність. Такі дії були б і більш доцільними, і правомірними. Тож куди доречніше було б спрямувати сили та потенціал не на з’ясовування стосунків у маленькому закарпатському містечку, а поїхати в Київ і там «достукуватись до сердець та розумів» народних обранців.
Або ще один випадок із каруселлю на площі Театральній в Ужгороді. З цього приводу досі шириться багато чуток, тим більше що після того, як громадські активісти «вигнали» «гастролерів» з міста, атракція поїхала до Мукачева
Багато галасу було й довкола забудови ділянки біля драмтеатру. Тож завдяки активістам вона й надалі пустуватиме, а власники автомобілів і далі не матимуть достатньо місця для паркування.
А скільки було емоцій довкола «Червоної ружі»! Як голосно кричали активісти, що її треба захистити від орендарів, від міської ради, від усього світу… Та, на щастя, якою тепер вона стала гарною… а могла ж і досі розвалюватися.
Тож хто такі громадські активісти? Насправді вони є в усьому світі, Хоча такої професії не існує і зарплату цим людям ніхто не платить. Тож і не дивно, що часом окремі з них відстоюють чужі інтереси, тобто підтримують тих, хто готовий оплатити їхні послуги з організації та проведення різних пікетів та зібрань.
По суті активіст є самозванцем. Він не депутат, навіть при всьому негативному контексті цього слова, бо його ніхто нікуди не обирав і не давав йому повноважень.
Тож чи завжди варто вірити цим людям? «У будь якому випадку діяльність активістів – це мирні зібрання, у тому числі – акції, флешмоби та інші заходи, які або поєднуються з правовим полем або ні. Часто вони на межі з законом і межа є дуже слизькою, тож більшості закарпатців розібратись непросто. А самим активістам головне – привернути увагу якомога більшої кількості людей та ЗМІ, – каже газеті «Неділя Закарпатські новини» правник Олександр Пересоляк. – Десь їхню роботу можна розцінювати як правопорушення, іноді вона містить ознаки злочину, коли, скажімо, ламають замки, перекривають кордони, блокують будівлі. Але привернути увагу влади часто можна лише таким шляхом. Хтось для цього навіть вдається до самоспалення або ріже собі вени. У будь-якому випадку громадські активісти мають обмежені ресурси, деколи вони навіть вигідні владі. Деколи політичні гравці підкидують їм ідеї, маніпулюють ними. Часто вони відстоюють правильні речі, але роблять це задля того, щоб їхні замовники звели рахунки з політичними опонентами, навіть про це не підозрюючи. Деколи активісти таким чином маніпулюють людьми, громадською радою, набивають собі ціну, навіть беруть гроші. Є навіть корупційні спекулянти. Тобто діяльність справжніх активістів повинна стосуватися не себе конкретно або якоїсь іншої особистості, а великої групи людей. Кінцева мета таких зібрань – прийняття законного рішення. Головне, щоб те, що роблять активісти, не виходило за межі карно-кримінального діяння».
На жаль, нині держава часто сама провокує появу величезної кількості активістів, які виступають посередниками між чиновниками та людьми, дуже далекими від влади. Тож ті, хто має рішучість, амбіції, вміє логічно мислити і переконувати інших, володіє організаторськими здібностями, може сміливо поповнити ряди таких лідерів.
Адже скільки було випадків, коли корупціонерів не просто випускали на волю, а вони й надалі продовжували займати керівні посади. Скільки велося незаконних забудов, скільки п’яних вбивць на дорогах досі їздять на своїх автомобілях… як часто немає надії ні на владу, ні на правоохоронців, ні на суд. Тож активісти, безумовно, потрібні, але важливо, аби вони діяли справді мудро, не застосовували силу, не спрямовували зусилля на чиїсь тісні замовні інтереси, були не псевдопатріотами, а дійсно любили рідний край…
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
