На Закарпатті почалася передвиборна чортівня
В Україні починається хай ще офіційно не оголошена, але вже цілком бурхлива виборча кампанія.
Тому і Ужгород поступово знов обростає бігбордами, пише газета «Неділя Закарпатські новини»
З них за нами спостерігають різні серйозні люди. Поки вони ще просто вітають нас з різними святами. Улітку тих свят не так вже й багато, тому виборчим штабам доводиться проявляти вигадливість. Зате 24 серпня вони усі відмітяться. Кожен і кожна натякатимуть, що без них Україні ніяк. Ужгородці здивовано глипають на отой фестиваль ґречності і любові олімпійців до виборців. Глипають і радіють, що з усього отого перемогти зможе тільки хтось один. А поки виходило, як у дитячій лічилці: «На златом крыльце сидели король, королева, сапожник, портной, а ты кто такой?» Королів і королев справді не бракувало, але партачів було ще більше. Вони відчайдушно мірялися рейтингами, здіймали неймовірний галас з приводу кожного відсотку, хоча прекрасно тямили, що то не має ніякого значення. Хтось нагорі має що втрачати, хтось має що набувати, а виборець просто не має де голову прихилити.
Учасники перегонів у глибині душі усвідомлюють, що від рядового виборця зараз нічого особливо не залежить. Головою розуміють, проте п’ята точка все одно ниє. Та й як же взагалі без виборця! Адже це головний атрибут королівського полювання. Така собі лисиця, яку конче треба загнати у пастку. Лисиця не хоче, але хто її питає! Усі хотіли чітких і недвозначних сигналів від Дональда Трампа. Настільки певних, що цей король двозначності й імпровізації просто не міг втямити, чого від нього прагнуть. Адміністрація Президента у Києві взагалі нагадувала якусь позаземну форму життя. Там постійно щось булькало, квоктало, вибухало, але на виході був суцільний нуль.
Активізуються різні шахраї, що називають себе політтехнологами, фахівцями з виборчих технологій. Усі вони готові пиляти мультимільйонні бюджети, але виграшу не гарантує ніхто. Усі знають, що ні від кого нічого не залежить. Все буде так, як карта ляже. Тому охочих випробувати долю максимум. Прогнозується, що їх може бути навіть півсотні. Преса спостерігає за усім байдуже, без жодного ажіотажу, хоча для більшості наших коматозних ЗМІ це останній шанс на існування ще бодай якихось сім місяців.
Даждьбог споглядає усе те відсторонено. Українські політики сповідують аж ніяк не його, а зовсім інших богів. На словах – Христа, на ділі – Мамону. Свічки у храмах горять цілодобово, але від того благодаті не більшає. Єдині, кого вибори справді щиро цікавлять, то українська нечисть. Усякі домовики, лісовики, водяники, підземні духи і повітряні привиди заворушилися. Це ж бо для них єдиний шанс взяти гору. Бо раніше що? Де діють українські політики – там українська нежить відпочиває. Тільки тепер політики стають вразливими, їхні карми геть незахищені, і туди легко дістатися будь-якому демону – хоча би побешкетувати.
Вночі гулко ухають сови – всупереч неймовірній спеці. Інфернальні птахи відчувають, що настає їхня доба. Тому розносять на крилах найнеймовірніші чутки. Те саме стосується ворон і круків, які зграями кружляють над Ужгородом. Вони прячуть різні страшилки, котрі, на щастя, мало хто розуміє. Проте інтонації не дозволяють сумніватися: це знов якісь історії про нікому не потрібні усобиці, про гучні арешти, що нічим не завершуються, про поцілунки Іуди, про замахи брата на брата. Дивно, в жодному іншому фольклорі немає стільки казок про братовбивство, як в українському. Ні, вбивали, може, деінде ще більше, ніж у нас, але так красиво про те оповідати, так глибоко і розпачливо тужити з того приводу – тільки ми. З’їв маленький людоїдик своїх татка і мамку і плаче-заливається: «Сирітка я малесенька, нещасна! Пошкодуйте мене, киньте ще якусь кісточку!»
Наче у Києві знову зібралися розігрувати історію про Козака-Мамая і Чужу Молодицю. Ну не «Ріпку» же чи «Колобка»! Тому восени буде голодно і холодно, зате цікаво – як у страшній казці. Почуємо дуже багато свіжого компромату, хоча здавалося би, куди вже більше! Ще раз переконаємося у тому, наскільки все у нас кепсько позаду і безнадійно попереду. Після цього все одно кого-небудь оберемо і продовжимо жити далі. Бо життя не здатні перервати навіть вибори. Добре, що вони бувають тільки раз на п’ять років, тому до них треба ставитися філософськи – без зайвих ілюзій.
Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
