Нам для Любові Бог дарував Україну, квітку, яку ми не знаходимо сили полюбити по-справжньому
Священик на проповіді в церкві просить не брати мотику в руки 24 числа, журналістка закликає розуміти, що Україна – це ми, театральний режисер хоче бачити усе жовто-блакитним в День незалежності, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Хтось народився в незалежній Україні, хтось мріяв, щоб цей день настав, хтось робить сьогодні усе, щоб 24 серпня та в інші дні над нами блакиттю усміхалось мирне небо. Не можу подумати, що для когось це не свято. Все ж чомусь якась іронічна думка таки тривожить серце. Бо не хочеться патетичних думок, хочеться відчуття любові до цього дня, який для кожного з нас є справжнім подарунком долі. Хтось вбачатиме і в цих рядках патетику, бо останнім часом навіть та частина українців, яка ще не поїхала у світи, зазвичай звикла нарікати на свою державу, бо… і перелік аргументів не перелічити. Не будемо стверджувати, що для них, цих нарікань, немає підстав, та все ж погодьтеся, що легше любити багату країну, ніж розтерзану протиріччями і війною землю, яка є нашою батьківщиною.
Любити… таке величне і об’ємне слово. Кожен в ньому також вчуває щось своє. Для когось любов –матеріальна субстанція, для когось – найвища духовна міра. То чи вміємо ми любити на цьому вищому духовному рівні? Любити не когось конкретно, а країну, в якій судилося народитися, в якій проріс корінням твій рід. Більшість з якого навіть не могли собі уявити, що колись Україна буде незалежною.
Я пам’ятаю сльози своєї двоюрідної бабусі, яка ніяк не могла повірити, що на міській вежі майорить жовто-блакитний прапор. Їй все здавалося, що це якийсь дивовижний сон. Вона не думала про ніякі матеріальні статки і любила повторювати: «Мені достатньо кусень сухого хліба, аби Україна була».
Її покоління вже відлетіло у засвіти і неможливо вже собі уявити, якби вони реагували на сьогоднішні події в Україні, хоча впевнена, що 24 серпня для них назавжди був би святим днем. Чи є він святим для нас? Думаю, що від більшості на це запитання, в кращому випадку отримаю іронічну усмішку, в гіршому, можна і нарватись на нецензурні слова. Тому нікого ні про що питати не буду, бо знаю, що, якщо буде гарна погода, то більшість вибереться на шашлики, бо майже кінець літа і, коли ще буде така гарна нагода використати додатковий вихідний.
Чомусь здається, що таки більшість трактує цей день, як додатковий вихідний. Недавно десь прочитала визначення слова «метелик» маленькою восьмирічною дівчинкою з аутизмом. Знаєте, що сказало дівча? «Метелик- це найяскравіша прикмета літа». Інколи мені здається, що Україна – це метелик, народжений влітку, який манить своєю красою і не дається в руки, щоб ми його своєю невірою не спаплюжили. Україна не може стати міцною і щасливою країною без нашої любові, вона їй потрібна, як нам повітря, щоб дихати.
Як писав Василь Стус, який так і не побачив незалежності України: «Любов – то, може, єдина квітка, подарована людині, Богом. Тільки в любові людина розумна. І навіть: що більше, дужче любиш – то розумнішаєш. Інших квіток, кращих за цю, квітку любові, я не знаю.»
Нам для Любові Бог дарував Україну, квітку, яку ми не знаходимо сили полюбити по справжньому. Вона не схожа на королівську троянду, вона придорожня мальва, яка здатна витримати будь-які буревії і чекатиме своїх синів та доньок зі світів, незважаючи на всі їхні нарікання. Україна – Незалежна держава, але її коріння потребують життєдайної води – нашої любові, без огуди та невіри, без бажання отримувати, з бажанням дати…
Може, коли навчимося її любити, до нас прийде усвідомлення її неповторності, її сили і мужності, та й гордості за щастя жити в країні, яка не є осколком великої радянської імперії, а є дивовижною квіткою, дарованою нам Богом, для любові. Зі світлим днем Вас, народжених у країні-квітці, з вірою, у щасливе її майбутнє цвітіння. Воно залежить від кожного з нас!
Анастасія Канарська, газета «Неділя Закарпатські новини» ексклюзивно для zakarpatpost.net
