Чому 90 відсотків малька у закарпатських ріках задихається і чим небезпечні міні-ГЕС
Зараз однією з найбільш гострих екологічних проблем для області є спроба забудовників звести на річках, які протікають через Закарпаття, міні-елекростанції. Громадськість всіляко опирається цьому, правники навіть судяться з представниками міні-ГЕС, а ті, у свою чергу, не хочуть відступати. Маємо приклад цьому на Хустщині, де судова тяганина затягнулась більше, ніж на рік. Однак саме там люди показали найбільшу в області згуртованість щодо опору тим, хто хоче звести серед чистої карпатської природи гідроелектростанції, адже мають гіркий досвід у Нижньому Бистрому, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Чи справді подібні об’єкти є такою серйозною загрозою для природи нашого краю? Чим небезпечні міні-ГЕС?
Про це газеті «Неділя Закарпатські новини» розповіла кандидат біологічних наук, еколог, співголова Форуму екологічного порятунку Закарпаття, експерт-еколог ГО «Екосфера» Оксана СТАНКЕВИЧ-ВОЛОСЯНЧУК.
— Почну з того, що до об’єктів малої гідроенергетики відносяться малі ГЕС згідно з міжнародною класифікацією, потужністю до 30 МВт (в Швейцарії, Україні не більше 10 МВт), міні-ГЕС – від 0,1 до 1,0 МВт, мікро-ГЕС – не більше 0,1 МВт.
Тож коли говоримо про малу гідроенергетику, слід розуміти, що мова йде про електростанції потужністю від 10 КВт до 10 МВт. Ми торкнемося міні та малих ГЕС через те, що мікро-ГЕС не становлять великої небезпеки для річок, оскільки працюють у режимі природного стоку. А от міні-ГЕС та малі ГЕС, які зараз будують у Карпатах, як правило, це – об’єкти з підпірною деривацією (відведенням води від русла річки на турбіну по каналу або по трубі). Це означає, що обов’язково такі об’єкти мають бути оснащені підпірною греблею, акумулюючим водосховищем і системою деривації. Кожен із цих чинників містить небезпеку, негативно впливає на довкілля, що врешті-решт приводить до деградації річкової екосистеми. Карпати – гори низькі, у нас дуже малий перепад висот, тому тут будуються саме такі ГЕСи – змішаного типу, тобто, з підпірною деривацією. Сама гребля фактично ділить річку пополам і одна частина річки має своє життя, друга – своє і зазвичай ці частини дуже слабо між собою пов’язані. У нас не зводять переливні греблі, навіть якщо роблять рибохід, то в нього невелика пропускна здатність, тож у руслі після деривації залишається досить мало води. Гребля також є перешкодою для міграції риби. Зокрема, згідно з останніми дослідженнями Інституту гідробіології Академії наук, у Карпатах жодна ГЕС не має функціонального рибоходу. Нібито він і є, але фактично риба по ньому пройти не може, або рибохід є придатним лише для одного виду риби, скажімо, для форелі. Інші види риб, наприклад, харіус європейський, лосось дунайський чи коропові види взагалі не мають шансу пройти по тих рибоходах. Крім того, забудовники міні-ГЕС обіцяють зариблювати водойми. Але зариблюють вони їх тільки фореллю струмковою, хоча в річці живе й інша риба, яка теж потерпає від діяльності міні-ГЕС, але про яку чомусь забувають. Більше того, у природної популяції тієї ж форелі практично немає шансів самовідтворюватись і чисельність поповнюється лише через штучне зариблення.
Від зміни природного гідрологічного режиму річки потерпає не лише сама річка, але і прирічкові екосистеми: адже період посухи та обводнення з моменту будівництва підпірної греблі регулюється вже не природними процесами, а потребами електрогенерації.
Коли річки трансформують будівництвом міні-ГЕС, у таких змінених річках пришвидшуються інвазійні процеси, тобто, в гірську річку потрапляють види риб, які в принципі там не мали б бути, приміром, ставкові, або взагалі чужорідні для нашого краю. Це стосується не тільки риби. У водосховищах, які утворюють у тілі гірської швидкоплинної річки, повністю змінюється флора і фауна: береги заростають рогозом, у воді з’являються ставкові жаби, заселяються бобри, які у гірських річках не водяться… тобто, проходить повна трансформація екосистеми.
Чим ще не корисні водосховища? Вони депонують парникові гази і сприяють виділенню метану, одного з найнебезпечніших парникових газів, який через десяток років, за оцінками фахівців, відіграватиме домінуючу роль у перегріві планети. Отже, коли кажуть, що гідроенергетика не впливає на клімат, це є неправдою.
Існує й інша небезпека водосховищ. Мальки риб, які змогли пройти рибоходом у верхів’я та віднереститись, скочуються течією вниз і, потрапляючи у водосховище, більша частина їх гине. Адже у водосховищі майже немає течії, мальок, який паде на дно, задихається в мулі.
Для Карпат актуальною є також і проблема централізованої системи очищення стоків, адже особливо в селах такого просто немає. Тому всі стоки, які потрапляють у річку, що містить водосховище міні-ГЕС, стають добрим середовищем для розмноження одноклітинних організмів. За бактеріологічними показниками вода в таких водоймах у 5 і більше разів забрудненіша за протічну. Якщо на річці збудовано каскад ГЕС і каскад водосховищ, річка практично втрачає здатність до самоочищення.
І останній один удар, який завдається гірським річкам через міні-ГЕС, це сам факт деривації, тобто, забір з русла води. Навіть після греблі тече вже не річкова вода, а озерна. Вона має інші фізичні та хімічні властивості, через що пришвидшуються ерозійні процеси дна річки. Багатьом на Закарпатті ж знайомо, коли зникає вода в колодязях, через падіння ґрунтових вод. Тож нижче греблі є велика імовірність, що люди не будуть мати у колодязях води.
Загалом факторів дуже багато, є цілий комплекс чинників, які негативно впливають на річкову екосистему через малі та міні-електростанції. Тому вирішити всі питання лише будівництвом «правильного» рибоходу неможливо.
