Як вівчарка допомагає заробляти простому люду. Дарма, що дуже породиста, але не гонорова зовсім

[Total: 0    Average: 0/5]

Наш сусід почав будуватися. Це мала бути дуже добротна будівля. Там крутилось щось зо 20 чоловік майстрів. Вони знали, що великий шмат роботи їм все-таки доведеться зробити. Але у спеку робили перекури, сиділи в садку, говорили про щось своє. Вони були дуже задоволені роботою. Адже ця добротна будівля мала вирости неподалік прекрасного лісу. Можна було і на природі відпочити, і свіжим повітрям подихати. Це вам не місто з його палючим сонцем!  А тут навколо така краса, що хоч  гриби збирай, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Але господар був чоловіком принциповим. Тому часто навідувався на цей будівельний майданчик. Тут шумить листя, струмок близько, дорога лісова – навіть не чутно, як він від’їжджає на своєму  дорогому авто.  А навідувався він частенько і завжди в інший час – то увечері підпливає, то вранці, коли хлопці тільки до роботи збираються. То в полудень, коли вони  мали б їсти все те, що принесли з дому.

Але що нас усіх дивувало, що хлопці на час появи хазяїна на подвір’ї влаштовували таку гарячу діяльність, що робота аж кипіла. Це повторювалося десятки разів. Хіба хтось із них стоїть на вежі, щоб здалеку побачити, коли це господар прийде подивитися на їхню роботу?

І, звісно, господар маєтку був дуже задоволений. Адже хлопці весь час просто шаленіли від роботи. Будова виглядала вже дуже потужною.

І всього за два місяці поруч з нами виріс прекрасний будинок – на три поверхи з химерними архітектурними формами. Господар добряче розплатився з робітниками і став рекомендувати їх своїм друзям. Нахвалював їх усім, що майстри були такими старанними. Такі, казав,  вже тепер і не трапляються.

Але чоловіки є чоловіками – вони не вміють приховувати секретів, як це вміють робити жінки. А нам, у свою чергу, було дуже цікаво: як це вони могли передбачати прихід хазяїна кожного разу? Невже серед них був якийсь ясновидець?

Одного разу майстри цієї бригади працювали в іншого хазяїна, який був моїм знайомим. Якось я пішов з ними на пиво. І не втерпів. Спитав, як це їм вдавалося влаштовувати такі спектаклі в дворі нашого сусіда перед його приходом?  Може хтось стояв на варті?

Та ні, кажуть. Просто господар тримав на будівництві вівчарку. Вона жила весь день у вольєрі, поки вони працювали на будівництві. Бо випускали її лиш на ніч. Але тільки-но вівчарка здалеку чула шурхіт машини господаря, вона починала скиглити і робити кола у вольєрі. Тож і робітники розуміли, що їм дається всього одна хвилина для того, щоб зайняти робочу позицію. От така проста розгадка, виявляється.

Тепер я не дивуюся, чому вони були такими лагідними з тією вівчаркою. Навіть підгодовували її своїми бутербродами, принесеними з дому. А потім ще скажете, що собака – не друг людини? Ще й який друг! Навіть гроші заробляти деколи допомагає простому люду. Хоч породистий, але не гоноровий зовсім.

Петро КУРУЦ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.