Закарпатська фейсбучна журналістика: чому негатив ллється через край
Як розумна людина, яка вчилася в університеті, може сприймати інформацію з соцмережі за чисту монету? У тому морі публікацій багато чорного піару, маса нікому не потрібних сімейних фотографій і селфі, що навіть психологи вважають психічним захворюванням, а також різних реплік, що цікаві тільки обмеженому колу людей.
Інтернет – це зазвичай безкоштовне та неякісне джерело Інформації, на відміну від газет та телебачення, а безкоштовний сир, як правило, буває тільки в мишоловці.
У Фейсбуці зазвичай не працюють журналісти, а розважаються блогери і їхні записи сприймати за серйозні матеріали не можна хоча б через те, що якщо над ними «згустилися хмари», публікацію зі своєї сторінки вони можуть будь-якої миті видалити лише одним натисканням кнопки. У випадку з газетою та телебаченням так зробити не можна. Якщо журналіст помилився, він дає публічне спростування у ЗМІ. А от блогер за наклеп на когось, якщо він не підтвердився, навіть не думає вибачатись перед тим, кого образив.
І справа тут зовсім не в політиках, чиновниках та реакції на їхні дії чи навпаки бездіяння, бо нині при владі одні, а завтра – зовсім інші. Тому загравати з ними та бавитись у їхні ігри дуже, м’яко кажучи, недалекоглядно.
Отже, лише необізнані люди можуть звинувачувати журналістів у продажності, бо більшість із них працюють на зарплату, а не на гонорари від неіснуючих замовників. Інша справа, до якої політичної сили належить роботодавець, хоча серед господарів газет та сайтів є й такі, хто не має жодного стосунку до політики. Тому продажними найчастіше саме є ті, хто підбурює інших, критикує всіх і кожного, бо багато хто з них робить це не задарма. Таким чином фейсбучні блогери та активісти відводять підозру від себе і переводять увагу користувачів соцмереж на тих, хто їм не подобається або кого мають завдання очорнити. Вони навіть створюють навіть цілі спільноти, вся мета яких оприлюднювати інформацію переважно негативного змісту.
Та й чому врешті-решт такі патріоти на словах насправді підтримують американські корпорації (фейсбук, гугл), а закарпатських колег паплюжать?
Крім того, справжній журналіст працює, і він не має часу на такі дурниці, як фейсбучні посиденьки, лайкання записів інших та переписування з френдами в коментарях, яке часом розтягується на кілька годин, а то й діб. Хіба справжня журналістика полягає в написанні постів, що складаються з одного-двох речень? Справжні журналісти, як і представники інших професій, працюють на роботі, а не сидять цілими днями в сумнівному Інтернеті.
Тож кому вірити і до кого прислухатись кожен вирішує для себе особисто, але на такому великому інформаційному звалищі, як Інтернет, головне – не загрузнути у цьому смітті і зберегти власне обличчя. Бо якщо підключити логіку, то неможливо, аби довкола нас всюди все було настільки погано, що не видно жодного просвітку. Насправді кожен бачить саме те, що хоче бачити і якщо помічати лише недоліки, програмувати себе тільки на негатив, то у житті він неодмінно з’явиться, а якщо постійно думати про щось світле і радісне, націлювати себе на успіх, то неодмінно прийде саме він.
Повний матеріал читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини» від 14 вересня.
