В Ужгороді жили люди ще 100 тисяч років тому
Відомий історик Роман Офіцинський про назву міста, Уж, замкові таємниці та старовинні вулиці столиці Закарпаття
Які таємниці від нас досі приховує столиця Закарпаття? Яка з гіпотез про його назву є найбільш правдивою? Ким раніше була заселена Ужанська долина? Скільки насправді Ужгороду років?
Про це та інше у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» під час наших «Недільних бесід» ми говорили з доктором історичних наук, професором Романом Офіцинським, який працює завідувачем кафедри історії України Ужгородського національного університету. Це – відомий вчений, автор понад двохсот праць, під його керівництвом успішно захистилися сім кандидатів наук. Удостоєний наукової премії імені Михайла Лучкая ‒ за краєзнавчі книжки «Народні перекази Закарпаття» та «Екскурсії Ужгородом».
– Щодо назви Ужгорода багато суперечок. Зокрема, щодо першої частини слова. Яка з гіпотез найбільше претендує на історичну правду? Унг – це назва замку чи усе ж – назва річки?
– Без річки не було б самого міста, а не тільки його назви. Уперше письмово про Ужгород під назвою Гункбар (Унгу) повідомив 1154 року арабський географ Мухаммад Аль-Ідрісі на карті з описом для норманського володаря Сицилії Рожера Другого. У середньовіччі Ужгород називали латиною Castrum Hung, Hungvar, Ungvár… За однією з версій, корінь «унг» тюркською ‒ «річка, вода», іраномовне «вар» означає «укріплення». Назву Ужгород активно вживають від 1849 року, спочатку ‒ журналісти і письменники, а за сім десятиліть ‒ й офіційно. У народі ойконім «Ужгород» тлумачать як «місто над Ужем», а гідронім «Уж» виводять від візуальної форми цієї гірської річки, що звивається змією-вужем… Кожна з гіпотез має право на існування, бо зачіпає різнорівневі, різночасові, різнокультурні пласти, нерідко у поєднанні, проникненні, нерозрізненні. Приміром, нині святкують 1125 років Ужгорода, однак офіційно вживана дата його заснування ‒ 893 рік ‒ вельми умовна і непевна, придумана.
– У вашій книжці є цікавий факт про печатку Ужгорода 1561 року. На ній написано WNG. Ужгород офіційно тоді називався Унг?
– Звісно. Міське діловодство вели тривалий час латинською мовою. На пізнішій печатці розміщено напис, теж латиною: «SIGILLUM CIVITATIS DE UNG ANNO 1635», тобто печатка міста Ужгород 1635 року. 1840 року тоді вже в Унгварі замість латини офіційною мовою стала угорська. 1850 року міські вулиці вперше позначили руськими (українськими) написами, через два роки їх замінили на угорські. Подальша мадяризація ілюстративно відобразила різновид політики «внутрішньої окупації» українського етносу. Тому й назва Ужгород стала офіційною лише після розпаду монархії Габсбургів і входження краю до розвинутої Чехословаччини у 1919 році.
– Ще один вартий уваги факт із вашої книжки. Під час першого перепису 1398 року в Ужгороді проживало 156 залежних селян. Місто тоді було селом?
– Точніше великим селом (віллою). Відтак Ужгород стає містечком (оппідумом), однією з резиденцій династії графів Другетів франко-італійського походження. У ХVІІ ‒ ХVІІІ століттях ним управляла рада з функціями суду, котру очолював староста. Одночасно діяла замкова влада: каштелян, yправитель, рахівник, суддя, тюремник, ключник… Після 1711 року, коли було укладено Сатмарський мир і весь регіон відійшов до Австрії, статус Ужгорода періодично змінювався: «казенне містечко», «містечко сільського типу», «казенне урбаріальне містечко». Право на виборний магістрат йому надано 1837 року…
– Але ж відомо, що Ужанська долина заселена значно раніше. Чи могло бути поблизу інше місто? Скажімо, десь там, де побудували Невицький замок?
– Сміливе припущення! Досі такої атлантиди не виявлено. Натомість Ужгород належить до поселень, які існують тисячоліттями. Долиною Ужа прямує зручний шлях через Карпати Ужоцьким перевалом. Давня частина міста лежить на правому березі Ужа, переважно на пагорбах. На лівому березі починається Закарпатська низовина. Життя людей засвідчено тут уже 100 тисяч років тому. Із раннього залізного віку Замковий пагорб (гора) перетворюється на центр округи. У VІІІ ‒ ІХ століттях відомо про «cлавінії» ‒ територіальні одиниці карпатських хорватів, зокрема з осідком в Ужгороді, куди входили поселення, виявлені в межах міста (у мікрорайонах Галагов, Радванка, Горяни, Доманинці) та в околицях.
– Будівництво Горянської ротонди датується приблизно ХІІ століттям. Це – перша кам’яна церква Закарпаття. У той же час відомо, що у 1241 ‒ 1242 роках місто пограбували і зруйнували монголи. Ротонда знаходиться далеко від замку, але ж логічно, що така церква могла бути збудованою біля феодальної фортеці. Дехто вважає, що давній Ужгород знаходився в межах сучасних Горян. Якої думки Ви?
– Щодо цього крапку ставити зарано. Вужчі фахівці-медієвісти розводять руками через брак подробиць у писемних джерелах. Археологи, образно кажучи, ще не докопалися до істини. Наразі знаємо, що Ужгород стає середньовічним містом у VIII – IX століттях. Навколо городища-замку об’єдналося кілька прилеглих поселень. Замок Унг писемно відомий від середини XIII століття. Є три гіпотези щодо його розташування: на Замковій горі; поблизу села Драгньов (Словаччина), де Уж впадає в Лаборець, 30 км західніше Ужгорода; у Горянах. Останнє припущення пов’язане з ротондою і замком, який у 1320-х роках розібрав Філіп Другет, а камінь використав для відновлення на Замковій горі іншої фортеці, знищеної монголами. Оскільки Горяни згадано як dominium de Gerin, то проводяться аналогії з давнім Києвом, де на «горі» – у дитинці проживала князівсько-боярська верхівка, а на «подолі» – торгівці, ремісники, біднота…
– Зараз існує Дуже багато суперечок про те, хто жив у межах нашого краю, поки його не захопили угорські племена. Як гадаєте, ким насправді були заселені ці землі?
– Давніми слов’янами, з яких постав український етнос. Ужгород був центром хорватської «славінії», належав до Земплинсько-Ужанського племінного князівства, що входило в зону впливу Болгарської держави. Перший король Угорщини Стефан (1000 ‒ 1038) за болгарським адміністративним взірцем утворив комітати (жупи), осередками яких стали слов’янські гради-замки. Один із них став центром комітату Унг і королівською фортецею.
– Влітку проходили археологічні розкопки на території замку. Церква святого Юрія дуже цікава з точки зору історії міста. Йосип Кобаль писав, що там спалили першу закарпатську відьму. Але також відомо, що церква згоріла. Проте слідів згарищ команда археологів не виявила. Чи є вірогідність того, що перша церква могла бути на іншому місці? Загалом на скільки вивчений Ужгородський замок?
– Цей костел пошкодила пожежа 1728 року, а 1762 року його остаточно розібрали на будівельний матеріал для перебудови однойменного католицького храму в стилі пізнього бароко, що на вулиці Августина Волошина поблизу Корзо. Через два з половиною століття, 1978 року, на подвір’ї замку відкрито п’ятигранну апсиду з контрфорсами. Відтак розчищено від завалів прямокутний неф, секрестію, поховальну крипту. Встановлено, що храм спорудили наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ століть і тричі перебудовували. Востаннє ‒ наприкінці ХVІІ століття у барочному стилі. Нинішнього літа археологи започаткували новий цикл кількарічних розкопок місця розташування костелу святого Юрія. Зачекаємо вагомих знахідок, що, можливо, скоригують наші знання дотепер і про весь Ужгородський замок. Поки що нема контрверсій. Епізодично дискусії ведуться про первісність іншої локації Замкової гори. 1384 року в Ужгороді Другети заснували монастир католицького чернечого ордену паулінів, що існував до 1587 року. Ось тут запитань більше, ніж переконливих відповідей.
– Якщо брати до уваги архітектурний ансамбль, то Ужгородський замок нагадує просто велику хату. Більш цікавим є Невицький із баштами, що дійсно створює враження величі. Чим зумовлена така різна архітектура?
– Різними епохами, коли вони набули остаточного вигляду, й неоднаковим рельєфом, до якого вміло пристосовано комплекс оборонних споруд. Невицький замок розташований на стрімкій горі висотою 260 м над рівнем моря у вузькій долині річки Уж. Замкова гора нижча і пологіша. Ужгородський замок перебудовано в ренесансно-бароковому стилі французькими фахівцями на початку XVIII століття. Натомість готичний Невицький замок реконструювали в XV столітті, а 1644 року зруйнували трансільванці. Відтоді він у руїнах, утаємничених і романтичних.
– Чеська доба в історії Ужгорода. Які найважливіші надбання залишили по собі чехи?
– У 1919 – 1938 роках Ужгород був адміністративним центром Підкарпатської Русі ‒ регіону Чехословаччини. Місто з головою занурилось у наздоганяльну модернізацію та докорінно змінилося, населення зросло майже вдвічі. Провели регуляцію річки, засипали Малий Уж, упорядкували русло Великого Ужа, з’явилися сучасні набережні. На правому березі виріс модерний квартал Галагов з будівлями крайового уряду, суду, поліції, жандармерії, банку, пошти, школи, житловими будинками у стилях рондокубізму, функціоналізму, конструктивізму. 1937 року квартал з’єднали з лівобережжям залізобетонним мостом імені Томаша Масарика. Площі, вулиці, тротуари вимостили каменем. Виникли квартали приватних котеджів «Свепомоц» (нині за готелем «Ужгород») і типових дерев’яних житлових будинків «Мала Прага» (вулиця Івана Сільвая). Збудовано триповерховий Народний дім товариства «Просвіта», де були музей, бібліотека, кінотеатр. Звели летовище, нову електростанцію, водопровід, каналізацію… Втім, головним досягненням чехословацької влади стали навіть не новобудови. Колосально зросла освіченість місцевого населення. На початку 1920-х рівень грамотності в краї складав близько 20%, а до кінця 1930-х піднявся до 75%.
– У вашій книжці «Екскурсії Ужгородом» багато цікавих епізодів з життя міста минулих часів. А які місця в сучасному Ужгороді ви б порадили відвідати туристам.
– Передусім прогулятися маршрутами «щасливої сімки» і побачити сім дроздів на гербі Другетів, віднайти сім мостів через Уж, зійти на сім пагорбів, починаючи із Горянського чи Замкового. До речі, назви міста Ужгород і держави Україна складаються із семи букв. Нумерологи вбачають у цьому сприятливий збіг, подібно до семи нот, кольорів веселки, див світу, днів у тижні… Загалом же в Ужгороді чимало пам’яток історії та культури, дуже привабливих і для найбуваліших, найвитонченіших та найвередливіших туристів.
– Чому в підручниках з історії України Закарпаттю відводиться так мало уваги? Ваша думка.
– Про те вряди-годи чути екзальтовані тиради, нерідко осіб із дипломами історика, які самі не здатні написати щось вартісне взагалі. У будь-якому підручнику з історії України належить рівноцінно і повноцінно висвітлювати кожен український регіон, а також строкату українську діаспору. А звідки їх авторам черпати вивірені сюжети?.. Найперше потрібен якісний та стильний підручник з історії Закарпаття, розрахований на учнів і вчителів загальноосвітньої школи в межах і поза межами краю. Поки що його нема. Гарний же підручник є результатом трудомісткої праці не одного професіонала. Тому з моєї ініціативи зроблено начерк минулого краю в навчальному жанрі. Переходимо до стадії редагування і вдосконалення.
– Чи плануєте видати ще якусь книжку на зразок «Екскурсій Ужгородом»?
– Оскільки ця навчальна книжка неочікувано отримала велику прихильність найширшого кола читачів, то невдовзі побачать світ «Екскурсії Закарпаттям» ‒ теж посібник з історичного екскурсознавства. Він покликаний заповнити важливі для загалу прогалини. Отак ведемо предметну мову про прикладну чи публічну історію, найближчу до пересічних запитів. І не декларативно, а вчинками.
– Спасибі за розмову! Успіхів вам у всьому!
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
