Студенти у 50, курси з дегустації вин та 3-5 пар на тиждень: чим навчання у США відрізняється від українського
Від редакції: В січні минулого року Стенфордский університет, один з найвідоміших у підприємницькому середовищі вузів, оголосив про запуск стипендіальної програми для українців “Українські нові лідери” (The Ukrainian Emerging Leaders Program).
Конкурс на цю програму був 223 особи на місце.
Засновник освітньої онлайн-платформи Prometheus Іван Примаченко вирішив спробувати свої сили.
Він вступив у Стенфорд, зараз навчається в Каліфорнії та записує свої спостереження.
“Українська правда. Життя” публікує враження Івана після двох тижнів навчання.
 |
| Засновник освітньої онлайн-платформи Prometheus Іван Примаченко разом з колегами по The Ukrainian Emerging Leaders Program Олександрою Устіновою та Наталією Микольською |
***
Тут викладають люди, за книгами яких ти навчався в Україні.
Френсіс Фукуяма і Кондоліза Райс, знаменита психолог Керол Двек, один з найвідоміших в світі дослідників штучного інтелекту і співзасновник Coursera Ендрю Нг, легендарний біолог Роберт Сапольські, 17 Нобелівських і 4 Пулітцерівських лауреатів.
Можна записатися на курс, а при достатній наполегливості вдасться і на каву з кимось з них сходити.
Студенти не відстають. Однокурсники – це окремий кайф.
На першій лекції випадково сідаєш поруч з 5-кратною золотою Олімпійською медалісткою з плавання, на другій парі знайомишся з японським інвестиційним банкіром, а потім йдеш на каву з дослідником з Угорщини, який працює над темою в якій розбирається десяток людей по всьому світу.
Зі мною разом навчаються колишній пілот ізраїльських військово-повітряних сил, розробниця комп’ютерних навчальних ігор, співробітниця міністерства освіти Сінгапуру та шкільний вчитель з неблагополучного району Лос-Анджелеса. Історія кожного – неймовірна. Не встигаєш домовлятися про зустрічі за кавою, щоб краще познайомитися і розпитати про їх унікальний досвід.
Середній вік студентів магістратури тут: 25-30 років. Більшість йде кілька років попрацювати після завершення бакалаврату і лише після цього повертається завершити навчання. Але не рідкість люди в 40 і 50.
На мої пари в бізнес-школі ходить студент під 70 років – жваво бере участь в дискусіях і своїм досвідом вносить серйозний вклад в роботу.
Звичайно, особливі потреби не можуть стати на заваді навчанню. Майже всі двері обладнані спеціальним пристроєм, щоб їх легко було відкривати людям на візку, а пандуси і ліфти доступні в кожній будівлі.
Через електронну систему можна повідомити технічну службу і викладача про ваші особливі потреби – вони підготують всю необхідну технічну та методичну підтримку на початок пари. Своїх студентів і співробітників тут цінують.
Кожної чверті на вибір студентів доступні сотні найрізноманітніших курсів: від астрофізики до вивчення того, як правильно дегустувати вино з практикою на кожній парі.
Свобода вибору максимальна – ти обираєш саме те, що потрібно індивідуально тобі, з курсів всіх факультетів університету.
Зазвичай студенти спочатку набирають курсів більше, ніж хочуть і зможуть потягнути. На першому тижні навчання вони приходять на перші лекції і обирають ті курси, які їм сподобаються найбільше, а від інших відмовляються.
В університеті царить жорстка конкуренція.
Викладачі конкурують за студентів і фінансування своїх проектів, студенти за місця на найбільш популярних курсах, куди складно потрапити і доводиться чекати в списках очікування, а також за можливість кілька хвилин індивідуально поспілкуватися з крутим професором.
Всі готуються до пар – ніхто не хоче добровільно відмовлятися від можливості отримати цінний і рідкісний ресурс.
З іншого боку, в Стенфорді прийнято допомагати своїм – на листи зі стенфордської електронної пошти відповідають всі.
У відповідь на один з моїх листів з проханням зареєструвати на курс, за годину я отримав розгорнуту відповідь з поясненням, чому цей курс занадто простий для мене, який курс по цій темі краще взяти наступної чверті, а також представлення людині, з якою мені обов’язково потрібно зустрітися по роботі.
Лише наступного дня я зрозумів, що професор, який так швидко відповів і серйозно допоміг, навіть не будучи зі мною знайомим, є найбільш відомим фахівцем в світі в своїй галузі.
Навчальне навантаження змушує сміятися при спогадах про жаління українських студентів, як їм складно навчатися.
Письмове завдання і 50-200 сторінок складного аналітичного читання на кожну пару.
Необхідність самостійно освоїти складні концепції з незнайомої галузі знань, щоб підготуватися до семінару.
Трьох годинні заняття, де потрібно бути постійно зібраним, бо викладачі люблять несподівано запитувати у випадкового студента питання по темі обговорення.
Більшість студентів тут бере не більше 3-5 пар на тиждень. Але після таких навантажень згадуєш про три українські пари на день з думкою “як же легко це було”.
Тут складно зустріти так обожнювані в Україні лекції.
Фукуяма розповідає і постійно ставить запитання до аудиторії, із зали лунають питання у відповідь і репліки студентів.
В будь-який момент кожен студент може підняти руку і попросити пояснити щось йому незрозуміле.
В школі бізнеса вся пара представляє собою інтерактивне обговорення реального кейсу – відновлення шкіл в Новому Орлеані після урагану Катріна, коли місцевий шкільний округ було в прямому сенсі цього слова змито з лиця землі.
Перед класом всі прочитали докладний опис того, як купка волонтерів на чолі з Сарою Асдін взялася за відчайдушну місію відновлення освіти в місті, а тепер ми розбираємо кожне прийняте тоді рішення, дискутуємо, які помилки були допущені та чи можна було зробити краще.
Хтось цитує статтю з домашнього читання, хтось свій власний досвід, часом дискусія переростає в запальну суперечку, але завжди з повагою до думки один одного. Все це більше нагадує засідання справжнього штабу з подолання кризової ситуації, ніж університетську пару.
Наприкінці заняття до нас приходить сама Сара Асдін – їй можна поставити запитання чи подискутувати, чим ми і займаємося наступні півгодини.
Тут поважають час студентів. Всі матеріали до кожної пари (читання, завдання, презентації) заздалегідь доступні через зручну онлайн-систему, на пошук всього цього не потрібно витрачати час.
У студентів є справи важливіші, ніж пересилати один одному відскановані сторінки підручників.
Взагалі, студентів тут поважають – уявити побутове хамство від професора на парі просто неможливо. Студенти відповідають тим самим викладачам і один одному.
Ну і головне: люди тут поважають самі себе.
Професори не будуть ганьбитися і приходити на лекцію читати роздруківки зі старих підручників.
Студенти не будуть красти шанс самі в себе прогулюючи пари чи списуючи в сусіда.
Це місце створене для серйозних досліджень і серйозного навчання і тут це роблять найкраще у світі.
Тут люблять довгі і напружені пари – три години активних дискусій з перервою в п’ять хвилин є нормою. Деякі пари тривають п’ять годин.
Викладачі постійно підганяють вперед, жорстко тримають темп, намагаються вичавити максимум користі з кожної хвилини – час в Стенфорді безцінний.
До речі, ніхто тут не робить зауваження за те, що ти п’єш чи тихенько їси на довгій парі – всі розуміють, що для навчання потрібні сили.
Крім того, в Стенфорді цінують свою історію – хоча університету нема й 130 років і він є наймолодшим серед провідних світових вишів.
Над кампусом височіє Башта Гувера, названа на честь випускника Стенфорду, що став президентом США.
В офісі, де ми працюємо, відвідувачів зустрічає табличка, що це найстаріша будівля на кампусі і що колись в гуртожитку, який тут знаходився, жив Стейнбек.
Всі будівлі і левова частка аудиторій мають власні імена – як правило, на честь видатних випускників та донорів, завдяки пожертвам яких ці будівлі були побудовані.
Університет пам’ятає всіх, хто йому допоміг, і пишається успіхами всіх, хто колись вчився тут. А вчився тут багато хто: від засновників Google Бріна і Пейджа до легендарного гравця в гольф Тайгера Вудса.
А ще відомі люди люблять кидати Стенфорд, щоб поспішати творити великі справи. Джон Кеннеді кинув місцевий MBA, а Ілон Маск через два дні після старту навчання покинув докторську програму, щоб зайнятися бізнесом.
Як не крути, але репутація університету практиків, а не теоретиків, взялася у Стенфорду не на пустому місці.
Коли почало здаватися, що більше мене нічого не здивує, я потрапив до університетської бібліотеки. Більшу її частину займають безкінечні полиці з книгами, де сконцентровані саме ті праці, які викладачі задають читати своїм студентам.
Достатньо ввести назву на сайті бібліотеки і на електронній мапі тобі негайно покаже місцезнаходження жаданої книги.
Не потрібно нічого замовляти і чекати – приходь і читай.
А щоб читати було зручніше, навколо полиць з книгами розташована купа спеціально обладнаних для навчання місць: від робочих столів і зручних диванів до закритих кімнат для колективної роботи. Все оточення тут зроблене так, щоб байдикувати було складніше, ніж вчитися.
І де все це було в мої студентські роки?
Іван Примаченко, засновник освітньої онлайн-платформи Prometheus
