«Барбі, Таня, Клаудіу…» – гадаю, усі, хто «в темі», усміхнуться згадавши ужгородські пригоди

[Total: 0    Average: 0/5]

Барбі, Таня, Клаудіу… ти, він та я 

Фестивалі, конференції, подорожі… зазвичай окрім очікуваних відкриттів дарують і багато несподіваних, як у випадку із мамою Макбета – пані Ритою Чижмар. «Барбі, Таня, Клаудіу…» – раптово представляє себе та своїх колег кучерявий чоловік за людним столом з традиційними закарпатськими наїдками, саме вони в цей момент мали бути для мене чимось новим та незвіданим. Впізнаю в цьому сусідові поруч румунського актора, який не відповів на повідомлення у фейсбуці. Шукає в телефоні, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

«Busy, busy, busy» (зайнятий, зайнятий, зайнятий), – стинаючи плечима, виправдовується. «Барбі, Таня, Клаудіу, Анастасія, Галя, Тарас, Олексій, Людмила…» – вже по черзі повторює наш куток дружнього фестивального столу, називаючи себе та попередників. Так несподівано пожвавив спілкування та приніс багато дзвінкого сміху в товариство актор Клаудіу Пінтікан з Румунії, який закривав Перший міжнародний фестиваль моновистав «Монологи над Ужем». До речі, два наступні дні він все ще пам’ятав усі імена. Заздрю усім, хто був присутнім на його експресивному дійстві в Ужгородському замку. Тішуся, що вдалось хоча би познайомитись поза сценою та поспілкуватись.

Місця – це люди, подорожі – завжди нові знайомства. Так ще в купе зі Львова до Ужгорода мандрівка познайомила нас з дуже інтелігентним, приємним співрозмовником – програмістом Іваном Кречком, який звідкись їхав додому, у рідне місто, де ще студентом заснував ІТ-компанію. Він вніс пастельний спокій та тонку іронію в нашу дорогу.

Радісно знати, що потім він був серед глядачів, які так тепло приймали моноартистів «Монологів над Ужем». Також небезпідставно кажуть, що мандри, як сканер чи фотопроявник, показують вже знайомих людей з, можливо, невідомих досі сторін. Приємно бачити, як вони вдосконалюються (творчо та особистісно), це стає також наче новим знайомством. Чи відкривати для себе, що ця щирість на сцені зігріває усе навкруги й поза нею. Когось бачив вперше в житті, з кимось раніше просто не спілкувався вживу. Тепло було від того, що багато хто з «мономафії» (так називають себе моноартисти), серед тих, які вже неодноразово зустрічались на різних фестивалях, такі дружні одні з одними. Чого варті квіти-сюрприз від польського багатоликого Арлекіна для однієї прекрасної пані, усмішка якої, здається, готова зігріти весь світ. Це було так зворушливо!

Так, Матеуш Новак з Любліна – також серед приємних відкриттів «Монологів над Ужем». Ми багато листувалися на тему організаційних питань, часом я була мовним посередником в тому, за що безпосередньо не відповідала. Кілька років тому я бачила його гру у Львові.

Здавалося, що за цією акторською багатоликістю, якій сусідять костюми-трансформери, складно пізнати Матеуша-людину. Він справді має багато виявів та любить екстравагантні образи й у житті, але поза тим не ховає свою дитинність та привітність. Ось він сидить, загримований, вже увійшов у образ… та враз його погляд теплішає, а потім він зосереджується знову, бо незабаром вийде на сцену відкривати фестиваль. У своїй грі філігранно відточує слово. Здається, його можна слухати вічно. Тішуся, що завдяки «Монологам над Ужем» мала можливість познайомитись з ним особисто. Як і з багатьма іншими людьми. Або поспілкуватись з давніми знайомими. Чи зустрітись знову з таксистом – паном Михайлом, який має неймовірно добрі очі. Бо Барбі, Таня, Клаудіу, Галя, Олег, Тарас, Олексій, Людмила, Ірина, Лідія, Наталія, Ярослав, Орест, Олена, Матеуш, Ян, Петер, Рита, Михайло, Таня, Василь, Іван, Іване… – усі творили палітру цієї мандрівки своєю яскравістю та півтонами. Й навіть Наталя, яка ледве не завезла нас у столицю Чехії, а не в готель «Прага»…

Анастасія КАНАРСЬКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено