Чому більш містичного і загадкового місця у світі, ніж Закарпаття, ніде нема
Нечиста сила по-нашому
І хоча сусідня держава пишається своїм Дракулою та його замком, – та що він вартий проти величезної армії босоркань, упирів, шарканів, песиголовців, білих велетнів, проти чистої та нечистої сили, яка населяє всі наші села, яка тусується на кожній Лисій горі, яка господарює на руїнах замків, ховається в лісах, живе в крайніх хатах, ходить горищами, цвинтарями, підземеллями…
Граф Дракула для жителів наших ночей є звичайнісіньким сусідом, до якого можна зайти на келих свіжої крові, якого можна запросити на еротичне відьомське шоу, з яким можна пройтися поміж свіжих могил, що озиваються глухими голосами. І нехай забирається собі геть зі своїм брудним смердючим плащем і циліндром, засидженим переляканими горобцями, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Наші потойбічні земляки разом із міфічною салолюбною душею та щирою народною піснею становлять триєдиний предмет нашої української гордості. Якщо, звичайно, не брати до уваги братів Кличків, Іванчука, Бубку, Петриненка, Фірцака-Кротона та ще кількох артистів і спортсменів – осіб цілком реальних і таких, що в контексті нашої теми нас мало чим можуть зацікавити.
У другій половині минулого століття, коли традиції спілкування ще не були витіснені із життя телевізором та соціальними мережами, довгими зимовими вечорами за якоюсь спільною роботою, а сусіди збиралися разом сукати киндирицю, лущити пасулю, прясти, вишивати, просто поспівати чи повечеряти, серед усіх розмов та розповідей найбільше часу займали містичні оповіді, страшні історії та майже фантастичні пригоди, що траплялися чи не з кожним із присутніх. Про все це говорилося поважно, серйозно – так, що жодне слово не могло викликати сумнівів.
Люди жили в оточенні містичних, міфічних, казкових, ірреальних істот, спостерігали за ними, спілкувалися, боялися їх, остерігалися зустрічей з ними, а тому мусили мати вагомий набір знань про нечисту силу та способи вберегти від її впливу себе, свою сім’ю та своє обійстя. Ще до сьогодні на дверях хлівів люди зображають хрест – знак, що відлякує тих босоркань, які спеціалізуються на тому, що ссуть із корів молоко, а потім і кров. За тиждень-два корова може без видимої причини заслабнути і навіть здохнути.
Я сам добре пам’ятаю розповіді в нашій хаті про великого білого чоловіка, який ішов по полю, а трава і кущі по обидва боки від нього пригиналися до землі, і дерева гнулися та стогнали від болю; про дзвін, що б’є з-під землі великодньої опівночі на місці старого фундаменту церкви в урочищі Гутища неподалік Довгого; про цвіт папороті, який шукали і знаходили поруч із Багном, що в заповіднику «Зачарований край»; про жінок із хвостами, яких у кожному селі знає кожен і які навіть при сонячному світлі одним тільки поглядом можуть зробити тобі зле.
Найбільше нас, дітей, страшили оповіді по песиголовців. У кожній із них ті істоти поставали кожного разу іншими страшидлами, яких, виявляється, бачили всі оповідачі, але усім їм удалося уникнути загибелі. Найбільше любив розповідати про надзвичайно сильних істот із головами псів, а тілом, схожим на тіло ведмедя, стрий Мигаль. Розповідаючи найбільш страшні сцени, він обов’язково дивився на нас і оцінював нашу реакцію. У певні моменти він замовкав, а потім раптом переходив на крик, від чого наші маленькі серця провалювалися у п’ятки.
Не обходилося, звичайно, і без трафунків. Якось, після таких вечорниць із страшними історіями, одному із учасників після півночі закортіло вийти до вітру. Але страх був настільки великим, а підозрілих звуків так багато, що просування до виходу вимагало мужності та чималих зусиль. Крок за двері був надто малим, і лише після того, як у світлі місяця наш герой не побачив жодної незрозумілої тіні, не почув жодного шурхоту – наважився зачинити двері. Але наступного кроку зробити не зміг – за спину, точніше за низ сорочки, його вхопила нечиста сила. Волосся стало сторца, очі полізли на лоба, по спині пробіг мороз, ноги стали чавунними, руки безсило повисли, а думки звалилися одна на одну, як колорадські жуки у відрі, куди їх збирає дбайливий ґазда із молодих листочків картоплі. Так би отой чоловік і помер за якусь хвилину-другу, якби не стиснув у кулак всю свою волю і не вирішив мужньо подивитися в обличчя смерті. А виявилося, що він сам прищемив дверима полу розстебнутої сорочки, тож двері і були тією нечистою силою, що тримала його. Як би там не було, але хлопець мало не вмер.
Усі ті історії яскраво передають дух тих часів, коли містика і реальність існували в одному часі і просторі. Четвертий вимір видумали потім.
Закарпатський менталітет настільки переплітається з менталітетом потойбічних істот, що разом вони створюють цілісну «об’єктивну реальність, дану нам у відчуттях». Хоча далеко не кожен наш земляк звертається за допомогою до віщунів, знахарів, ворожок, білих та кольорових магів, які приходять до нас зі шпальт кожної поважної газети, – у жодного мешканця краю не виникає сумнівів щодо їх існування та сили. «Якщо не допоможе, то і гірше не зробить», – кажуть у нас про тих, хто рекламує свою здатність допомогти кожному і почути кожного. А інших просто остерігаються.
І ще мушу сказати про одну унікальну особливість своїх земляків. У їхній свідомості цілком комфортно почуваються всі ці вірування і ніяким чином не заперечують віру в Бога, Ісуса Христа та Діву Марію. Просто Бог існує десь там, далеко, на небі, десь там, де є хрест, у церкві чи біля неї, а от босоркані ходять поміж нас. Пояснити це важко, якщо не сказати, що неможливо. Але спробувати можна.
По-перше: роль релігії у нашому житті є надзвичайно важливою і носить більш прикладний характер. Священик у кожному храмі майже щонеділі пояснює причини протистояння добрих і злих сил, ангелів і демонів, екзорцистів і тих, кого вони виганяють, вчить, як треба поводитися, щоб потрапити в рай і жити вічно. По-друге: всі пояснення священиків проектуються у свідомості людей на протистояння чи протиставлення речей більш конкретних. Як, наприклад, багатство і бідність, совість і несправедливість, талант і бюрократизм, консервативна старість і вулканічна молодість, свобода і «рабство нації», фантазія і буденність. По-третє: якщо існує Бог, то існує і нечиста сила, з якою треба навчитися співіснувати, співжити – так само, як і з нашою владою.
Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
