Мурка з Рахівщини любить їсти цукерки і морозиво й сидіти в людських позах
Закарпатська кішка полюбляє не полювати на мишей, а ласувати солодощами.
Як розповів господар кумедної чотирилапої отець Василь Попович із Малого Бичкова, його улюблениця – «дівчина» з характером, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
«Коли Мурці щось не подобається, вона може показати свій дикий норов – подряпати і покусати. Тоді навіть гладити її не потрібно. Своє невдоволення спочатку виказує, помахуючи хвостиком, а далі лапкою намагається дотягнутись до руки і впустити в неї свої гострі кігті», – каже серйозним голосом ґазда.
Також він додає, що вусата й хвостата є чудовим індикатором настрою домашніх, вгадує, коли хто з якої ноги встав уранці, хто знервований, а кому навпаки – весело.
Однак найцікавіше те, як кішка сидить і гріється на сонці. Вона вміє прилаштовуватися в такі пози, як людина. При цьому сидіти нерухомо може досить довго, ніби медитує або сильно задумалася. Виглядає це дуже незвично.
Так само вона, сидячи по-людськи, вичищає свою шерсть. Загалом Мурка велика чистюля, виходить вона на прогулянку лише після довгих вмивальних процедур.
Але її поведінку можна пояснити, бо для котів вилизування, крім засобу гігієни, є способом підтримування психічної рівноваги. Догляд за шерстю заспокоює, нейтралізує їхню вроджену агресивність. Вилизуючись, чотирилапі злизують з себе певну кількість речовини, що містить вітамін, необхідний для регулювання нервової збудженості. Якщо позбавити кота цієї можливості, він стане неспокійним і може навіть загинути.
Тому й не дивно, що Мурка 30 відсотків часу на добу витрачає саме на косметичні процедури.
А ще вона завжди ступає поважно, наче леді. Її хода тиха й обережна. Де б не була, завжди дорогу додому знаходить. Та це й не дивно, адже кішки навіть перебуваючи в тисячах кілометрів від рідних місць, здатні відшукати потрібну хату. Вчені пояснюють це тим, що тварина вміє відчувати поле тяжіння нашої планети і безпомилково визначає своє місцезнаходження на її невидимій карті.
«Я дуже люблю тварин, – ділиться думками отець Василь. – До речі, Ернест Хемінгуей також був великим кошатником. Він постійно утримував у своєму будинку по кілька улюбленців. Одного разу йому подарували мейн-куна на кличку Сніжок, який через генетичну мутацію мав зайві пальці на лапах. Сьогодні в будинку-музеї письменника живуть понад 50 кішок, половина з яких теж мають таку ж особливість, бо більшість із них є нащадками Сніжка. Велика частина туристів відвідує цей музей передусім не через бажання дізнатися більше про самого літератора, а щоб побачити його кішок».
Під час нашої розмови сіро-біла тваринка уважно спостерігає за всім, що відбувається. Коли ґазда бере її на руки, починає вириватись, показуючи волелюбний норов. Зістрибнувши на землю, знову сідає на бетон і однією лапкою впирається в тверду поверхню, іншу ж ставить собі на живіт.
А господар запевняє, що Мурка справді не така, як усі її муркотливі родичі, хоча б через те, що смакувати їй подобається зовсім не молочком та дрібними гризунами, а солодощами.
«Сини привчили кішку до смаколиків, які в основному тварини не їдять. А наша пухнаста залюбки їсть морозиво та солодкі цукерки», – усміхається хазяїн чотирилапої.
І справді, малобичківська Мурка залюбки починає дегустувати запропоновану їй цукерку. Робить вона це звично, не поспішаючи. А з’ївши ласощі, вдоволено облизується, гордовито розвертається і знову займає сидячу людську позу на улюбленому місці.
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
