Страшні трагедії в ужгородській лебединій родині
Лебедина ідилія на озері «Кірпічка» в Ужгороді почалася два роки тому. Саме тоді на водоймі поселилася пара білоперих красенів.
Газета «Неділя Закарпатські новини» від самого початку уважно стежила за життям лебедів, яких останнім часом у місті явно побільшало. Утім мова піде не про тих, що прилітають на Уж, а лише про «кірпічних».
Отже, у середині квітня самка, відклавши 6 яєць, приступила до важливої місії – висиджування першого в історії столиці Закарпаття лебединого потомства, що тривало 36 днів.
Тут варто згадати цікаву деталь. Лебеді будують гніздо з очерету і вимощують його власним пір’ям. Під час линьки шипуни втрачають майже все оперення на крилах і якийсь час не можуть літати. При цьому спочатку линяє самка. Коли її махове пір’я повністю зміниться, линька починається у самця.
Коли ж мама-лебедиця висиджує малюків, батько завжди пильнує її безпеку. Якщо він бачить якусь загрозу, одразу готується до атаки – широко розкриває крила, настовбурчує пір’я на спині і, вигнувши шию, пливе до супротивника. Зблизька він б’є його дзьобом та крилами. Птах настільки сильний, що може вбити лисицю.
20 травня Ужгородом пролетіла приємна новина – на світ з’явилися чотири малюки. На другий день про них писали в соцмережах особливо балакучі ужгородці, хоча з метою безпеки волонтери, що опікуються лебедями, просили принаймні перші два тижні мовчати про виводок.
Батьки надійно охороняли пташенят. За словами місцевих, самець іноді виходив на берег і шипів на людей. Але загалом родина поводилася мирно, хоч до гнізда нікого й не підпускала.
Пташенята почали швидко рости, мужніти і допитливо вивчали довколишній світ. Батьки навчали їх гігієнічних процедур – чистити свій пушок, здобувати їжу і завжди плавали так, щоб крилаті, але ще недостатньо вправні діти знаходилися під наглядом.
А озеро після народження лебедят перетворилося на справжнє місце паломництва для відвідувачів. Подивитись на малечу приходили не лише ужгородці, але навіть приїжджали любителі пернатих із райцентрів, білоперих красенів шукали туристи, які гостювали в Ужгороді.
Посилена увага до птаства призвела до того, що їх почали підгодовувати хлібом, що є смертельно небезпечним для пернатих. Однак волонтери розвісили попереджувальні таблички, на яких зазначили, яка їжа є корисною для лебедів, а яка може нашкодити. Проте їх читали далеко не всі. На щастя, поступово таких добродіїв стало менше.
Але не поменшало рибалок. Та як би там не було, а більшість із них дбала про окрасу і гордість «Кірпічки» і лише один, кажуть, якийсь кульгавий молодий хлопець розставив пастки для риби, в одну з яких і потрапив лебідь-батько. 2 липня його лапка замоталася у волосінь, а гачок зайшов під шкіру.
Ужгородці всіма силами намагалися врятувати пернатого і наробили багато галасу, через що вся лебедина родина перелякалася не на жарт. Дехто бігав довкола водойми і голосив, хоча насправді поняття не мав, що може корисного зробити.
На допомогу викликали навіть надзвичайників, однак вони нічого вдіяти не могли і зловити лебедя їм так і не вдалося. Врешті-решт аж на другий день операції спасіння, дякуючи волонтерам, гачок із лапки витягнули й, на щастя, ця історія закінчилася добре.
Проте інших, менш трагічних випадків, було немало. То на лебедів намагалися напасти собаки, яких поблизу вигулювали власники, то неконтрольовані діти у присутності агресивних матусь кидали у пернатих камені. На зауваження жінки реагували криками і не хотіли приборкати своїх неслухняних чад.
А 10 серпня хтось приніс до озера нарізану шкірку кавуна – і одне з лебедят, невдало проковт-нувши її, вдавилося. На допомогу знову прийшли волонтери. 12 серпня вони зловили пташеня, віднесли до ветеринара – лікар витягнув шкірку. Якби цього не зробили протягом найближчого часу, маля б загинуло.
У вересні лебедята почали активно вчитися літати. Найбільший з них – Гоша – виявився найактивнішим і в нього це виходило найкраше. Він почав сам відлучатися від родини, тренуючись у польотах. Часом зникав… і люди хвилювалися, чи з ним усе гаразд.
Ось як розповідає про перші польоти ужгородець Василь Сідей:
«Зранку лебеді вже традиційно вишиковувалися в шеренги й проводили тренувальний політ. Щоразу траплялися якісь пригоди: то один молодий сіренький надовго зникав, іноді не там приземлявся й перелякано біг до озера, то двоє інших під час польоту врізались у загороджувальну сітку тенісних кортів спорткомплексу «Юність», впали у траву, прийшли до тями, обтрусились і також самостійно побігли до озера… а третій перелетів корти і на якийсь час зник, через що всім спостерігачам стало погано… Згодом чоловік з автостоянки, що знаходиться за кортами, за допомогою довгої палиці пригнав до озера непосидючого шукача пригод… На водоймі залишалася лише одна найменша дівчинка, яка була найслухнянішою», – зазначив він.
Після таких польотів батьки нервували і карали за непослух. Цим займалася переважно мати-лебедиця. Саме від неї найбільше й діставалося Гоші.
«Мати методично виховувала крупніших хлопців, тоді як помітно менші дівчатка-лебедятка винувато тиснулись одна до одної і намагались не потрапляти батькам на очі… найбільше дісталось, звісно, найбільшому розбишаці-неслуху, з яким виникали постійні проблеми; трохи менше – другому хлопцю. Методика покарання зводилася до такого сценарію: мати гнала одного з неслухів уплав, потім розганялась по воді й атакувала його, змушуючи бігти й злітати над поверхнею… після цього вже лебідь-батько біг і злітав у повітря, щоб не залишати свою кохану далеко на самоті і захистити… Фінальним акордом таких процедур завжди був прояв взаємної ніжності дорослих лебедів, нахиляння ший і торкання голівками», – розповів Василь Сідей.
Вигнання Гоші з сім’ї почалося 22 вересня. Саме з того дня він більшість часу почав проводити сам. Батьки ж здебільшого плавали разом із іншими трьома дітьми. А 14 жовтня після чергової атаки з боку матері молодий лебідь повністю покинув родину. Фактично він залишився жити на озері, йому батьки навіть виділили частину водойми, де він мав право плавати, але до брата й сестер його більше не підпускали. Гоша почав більше літати над містом, відлучатися надовго, але врешті-решт він все одно повертається на водойму.
А тим часом іншим лебедятам хоч імена ужгородці й не придумали, але почали їх розрізняти. Одне з них виявилося найбільш сміливим і найчастіше підпливало до людей, брало корм навіть прямо з їхніх рук, інше назвали однооким, бо в нього трохи пошкоджена повіка правого ока, через що птах часто тримає його закритим, і, нарешті, найменша дівчинка, що є найслабшою і найбільш слухняною.
Утім 22 жовтня в житті лебединої родини трапилася трагедія.
Близько 9 години ранку лебедятко, що було найбільш ручним, за словами очевидців, під час тренувального польоту загинуло, вдарившись у внутрішню загороджувальну сітку кортів і спортмайданчиків спорткомплексу «Юність». Воно перелетіло зовнішню сітку, але для маневру не вистачило сил і вміння. Судячи з усього, смерть настала миттєво,пташеня не страждало… Кажуть, воно зламало шию і шансів на порятунок не мало зовсім. Пернатого поховали неподалік, а родина, відчуваючи втрату, зібралася разом у родинному гнізді в очереті і явно нервувала. Птахи мали переляканий вигляд.
Волонтери кажуть, що якби сітку по периметру кортів завчасно позначили яскравими стрічками-прапорцями, нещастя можна було б уникнути…
А тим часом на озері живе й багато інших цікавих птахів. В одного з них також зламана доля. Це – качурик Тоша. Його з родини також вигнали, але не через те, що він найсильніший, а навпаки – бо він найслабший і ніколи не зможе літати. У пташеняти зламане крило. Воно плаває одиноко або тримається біля лебедів. Поруч із ними йому перепадають хоч якісь харчі. Причиною каліцтва кривенького каченятка, скоріш за все, є атаки з боку лисок – чорних птахів із білим дзьобом, які вважаються харчовими конкурентами качок і живуть поряд із ними на «Кірпічці». Ці пернаті поводяться агресивно і намагаються заклювати каченят у перші ж дні після їхньої появи на світ. Ганяють вони навіть дорослих селезнів, тож що вже казати про малюка Тошу.
Та все ж пташенятко всіма силами бореться за життя, шукає їжу і намагається привертати до себе якомога менше уваги, оскільки у разі небезпеки здійнятися в небо він не зможе.
Як переживе каченя зиму, невідомо, можливо, на період холодів його потрібно буде забрати на тимчасове утримання комусь із волонтерів-зоозахисників. Дай Бог, аби такі знайшлися.
А от де зимуватиме красень Гоша – також загадка. Оскільки він чудово літає, може покинути озеро, де його й так батьки ізолювали від родини. Утім своє гніздечко птах звити ще не готовий, адже йому всього кілька місяців від народження, а статевої зрілості самці досягають лише на 4-му році життя. Та й загалом більшість із них живуть або одиноко, або у зграях, а пари створюють далеко не всі лебеді. Прожити ж королівські птахи можуть аж до 50 років, хоча середня тривалість їхнього життя 28 років.
Варто розвіяти ще один лебединий міф про те, що колипомирає один із партнерів, інший закінчує життя самогубством.
Лебеді дійсно вірні один одному до самої смерті, однак, якщо трапляється трагедія і самиця гине, самець знаходить собі іншу «дружину», аби й далі продовжувати рід. Живе новоспечена пара там, де влаштувався старший за віком партнер. Якщо ж пернатого коханого втрачає лебідка, вона також знаходить йому заміну, причому навіть швидше, ніж це вдається зробити самцям.
І ще. Кажуть, що породу лебедів, яка живе в Ужгороді називають шипунами, бо ці птахи можуть видавати лише звуки, що нагадують шипіння. Насправді лебідь-шипун хоч і не співає, як соловей, але здатен ще й рохкати, свистіти і пирхати. Діапазон його голосу набагато ширший, ніж комусь це здається.
Іван ДУХНОВИЧ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
