Чому на Закарпатті, як у Індії, корови майже священні тварини
З давніх-давен у наших предків корови були годувальницями. Молоду теличку вели до бика, аби вона завагітніла, народила теля і давала молоко не власній дитині, а їм. Так роблять і зараз. І це стало нормою. Хоча все більше дослідників з усього світу схиляється до того, що м’ясо-молочна продукція шкідлива для здоров’я людини. Проте науці наші люди вірять не дуже, набагато охочіше багато хто ладен повірити в силу містики та в темні сили.
Досліджувати вплив молока, сметани, масла та м’яса на самопочуття ми не будемо, поговоримо про забобони.
Наприклад, якщо чорна корова з вечора йде попереду стада, то день буде непогожий, а якщо біла, то день буде ясний. Або кажуть, що не можна питати, скільки молока дає корова, аби не наврочити. Чи взагалі смішна прикмета про те, що якщо корова мукає, ґазда буде сердитися. Також вірять, що якщо корова народить двох різношерстих телят, у родині буде нещастя. Взагалі двійня вважалася поганим знаком, найчастіше старі люди запевняли, що то – до пожежі. Або ж якщо в неї зламався ріг, то треба його знайти і кинути в свій колодязь, інакше зменшиться удій худоби.
Таких забобонів дуже багато. Однак найбільше боялися і бояться закарпатці босоркань, бо переконані, що їхня робота – відбирати в корів молоко. У нашій області майже немає такого села, де б у таке не вірили досі.
«Відбирання молока у корів закарпатці завжди приписували відьмам та різним міфологічним персонажам. Як же його могли відібрати? Обряд проводили на певні календарні свята, скажімо, на Юря, Івана. Для цього ворожка на дорозі, на якій мала проходити череда, зав’язувала у маленьку ганчірочку дрібку солі, каже газеті «Неділя Закарпатські новини» етнограф, дослідник демонології і народної магії Закарпаття Василь КОРОЛЬ. – Корова проходила, тоді вона забирала сіль і додавала її в їжу своїй корові, примовляючи певні слова. Також могла брати сліди, сушила в порошок і також згодовувала власній худобі. Цікавий варіант я записав у Марамороському повіті Румунії. Жінка знімала з себе нашийну прикрасу і ховала її під місток. Коли пройшли корови або вівці, забирала її і таким чином відбирала молоко. Або вранці на Івана Купала босорканя йшла на поле, де на обіднє доїння збиралися корови, зі скатертиною збирала росу. Скатерть просто тягнула за собою, на ній збиралася роса і вона викручувала її в дійницю. Так само давала з певними примовляннями це пити своїй корові. Є цікаві розповіді, коли люди, що не є професіоналами, десь щось почули і пробували повторити. Тож забираючи молоко для своєї корови вони, наприклад, у замовлянні правильно казати «беру пожиток, але не вшиток» одне з ключових слів замінювали на «вшиток». Після цього, як розповідали респонденти, повернувшись додому вони бачили у стайні вже 10-15 сантиметрів молока, що витекло з вимені корови. Але тварину починало роздувати і вона могла загинути. Не знаючи, що робити, вони зверталися до ворожки і вона радила набрати того молока, принести на місце, де воно забиралося, там вилити його і віником відмітати це молоко у різні боки, приповідаючи: «Беріть собі своє молоко». Тобто, його потрібно було повернути.
Існує також обряд доїння із рогу, що може символізувати своєрідний ріг достатку, який закручували у спеціальний отвір у хліві і після того, коли жінка промовляла певні слова, із нього текло молоко в дійницю, або доїли з ножа, коли замовлений ніж забивали у дерево і якщо з нього текло молоко.
Та якщо способів забирання молока було багато, то повернення його – ще більше. Буквально в кожної ґаздині існували свої прийоми. Та все ж у більшості респонденти казали, що молоко у корови на язиці. Тобто як накормиш тварину – те й будеш мати. Хоча були й інші приповідки. Скажімо: «Хто знає шептати, той буде мати що й хлебтати». Тема страшенно глибока. І пекли підкову, і носили дійне молоко у відхожі місця… Навіть зараз у Рахівському районі коли йде зменшення надоїв молока, там з молоком, сіллю та отавою господині ідуть до священиків і вони читають спеціальні молитви, а коли повертаються додому це дають коровам, вірячи, що молоко повернеться. Це – жива традиція, і церква забирає від ворожок на себе певні функції».
Церковнослужителі справді знають про те, що коїться в закарпатських селах. І про один з таких випадків поділися настоятель храму «Воскресіння ГНІХ» та «Різдва Пресвятої Богородиці», Мукачівської греко-католицької єпархії отець Василь МАНДЗЮК із Міжгір’я.
«Ця історія трапилася не зі мною, але про неї відомо багато кому, – зазначив він. – Якось до священика прийшла баба і попросила помолитися над коровою, мовляв, не дає подоїтися, б’є її. Він молився, молився, а далі попросив стару спробувати здоїти її. Сіла баба, а корова все одно за своє. Знову почав молитись. Ефект той же. Тоді він запропонував старій піти взяти з дому якись чоловічий кабат. Поки вона ходила, він узяв вили і побив корову. Прийшла баба, священик каже: «Ану сідайте доїти». Вона сіла під неї, а тварина боїться, що знов дістане і дала подоїтись. Жінка рада, що помогло! Питає, що далі робити, а священик каже: «Сись кобат дайте на діда, най ся вбере, а ви товди доїт». Тож у майбутньому коли корова бачила те пальто, стояла тихо, бо їй було страшно, що її хтось битиме, думала, що то священик в підряснику з вилами, а баба більше проблем із доїнням не мала».
