Вертепи з Італії, ялинка – з Німеччини: римо-католицькі традиції святкування Різдва
Про особливості святкування Різдва українськими римо-католиками розповідає о. Костянтин МОРОЗОВ, Секретар Літургійної Комісії при Конференції Римо-Католицьких єпископів України, консультор Конгрегації у справах Богопочитання і Звершення Таїнств.
— Христове Різдво сьогодні. Яке його значення для пересічної людини?
— Значення Різдва для пересічної людини пов’язане зі ставленням тієї ж пересічної людини до Христа. Відповідь на запитання: «Хто такий Христос? Ким Він є для мене?» є фундаментальною.
Якщо хтось не вважає Ісуса Христа визначною для себе особою, то і Різдво, тобто день народження цієї особи, не відіграватиме жодної ролі в житті цієї людини. Єдиним значенням Різдва для такого роду пересічної людини обмежиться додатковими вільними днями, в які вона зможе робити те, що видається їй важливим.
Якщо хтось вважатиме Ісуса лише визначною історичною особою, то тоді ранг свята Різдва практично не відрізнятиметься від згадування інших визначних подій минулого – наприклад, заснування Риму, повстання Спартака, день народження академіка Корольова, першій політ у космос Гагаріна тощо.
Пересічна людина нашого суспільства ставиться до Різдва як до професійного свята. І як на інших сторінках календаря зустрічаємо день медика, шахтаря, журналіста, так у ментальності багатьох два найважливіших свята – Різдво і Пасха – асоціюється з «професійним святом» християн.
Правда є такою, що з приводу перешкод у християнському вихованні і передаванні віри з боку атеїстичної влади у нашому недалекому минулому, пересічна людина, яка зараховує себе до числа християн, не може побачити відразу всієї глибини найважливіших свят, пише risu.org.ua/ua.
Цього роду пересічний християнин концентрується на зовнішніх проявах релігійності. Отже для нього важлива ялинка, 12 страв, родинний настрій, урочистий спів. Людина потребує свят і свято Різдва відповідає на цю її важливу потребу. Отже таку пересічну людину можна порівняти з дитиною, яка чекає на свято з його таємничістю і урочистістю. Завжди ця дитина може запитати про глибший сенс святкування і таким чином поглибити свою віру, бо хто запитує і запитує мудро, вже на півдорозі до правди.
На щастя, не бракує сьогодні християн, які відкрили істину, що Різдво Христове тісно пов’язане з їхнім життям і спасінням. Ісус Христос для цих непересічних християн став Спасителем їхнього життя з духовної смерті. Різдво Христове – це початок нашого спасіння в Ісусі Христі. Отці Церкви, тобто визначні учителі віри в історії Церкви, підкреслювали цей тісний зв’язок Різдва з нашим спасіння у так званій формулі святого обміну, згідно з якою Син Божий зійшов з неба, щоб ми, люди землі, увійшли у небо; Бог став людиною, щоб ми увійшли в божественне життя. Різдво Христове таким чином є для людини визначною подією в історії спасіння всього людства і цієї конкретної особи зокрема.
— Чому римо-католики святкують Різдво 25 грудня?
— Римо-католики святкують Різдво 25 грудня, тому що всі без винятку християни святкують Різдво 25 грудня. Щоправда одні за юліанським, інші – за григоріанським календарем. Розбіжності календарів спричиняються до різних дат святкувань, але всі ми однодумно святкуємо Різдво 25 грудня. І не тому, що достеменно відомо, що Ісус Христос народився в цей день. Більше того, в жодному історичному документі, ні в Євангеліях, ми не знайдемо точної дати народження Ісуса.
Свято Різдва Христового започаткувалося декілька століть після народження Ісуса, воно народилося у Римській імперії в перших поколіннях християн, як реакція на язичницькі святкування. Про це добре розповідає о. Ю. Я. Катрій у книзі “Пізнай свій обряд”: «У Римі від 17 до 23 грудня відбувалися поганські торжества в честь бога Сатурна або Хроноса. Ці святкування звалися Сатурналія. Відразу після них 25 грудня були великі радісні торжества в честь „непереможного сонця”. Кесар Авреліян 25 грудня 274 року проголосив сонце–бога головним опікуном римської імперії і присвятив йому святиню на Марсовім Полі в Римі. Свято бога-сонця святкували 25 грудня тому, що тоді наступає зимовий зворот сонця, дні стають довші і сонце більше гріє. Цей день вважався наче народженням сонця і його перемогою над темрявою ночі.
Отож, християнський Рим, щоб протидіяти язичницькому Римові, на місце бога-сонця ставить своє християнське Сонце – Богочоловіка і Його народження також святкує 25 грудня».
Отож в перших століттях не існувало свята Різдва Христового. Для нас сьогодні важко уявити християнство без Різдва, але перше покоління обходилося без нього. Для перших поколінь учнів Христа найважливішими святами були їхні недільні зібрання, які святкувалися як Пасха тижня. Як і юдеї, перші християни щороку святкували Пасху. У цьому тижневому і річному циклі літургійного року християни читали Святе Писання і, звичайно, не оминали тих фрагментів, які розповідають про Різдво Христове. У своєму щоденному житті християни мали досвід, що Христос є для них світлом, яке просвітлює їхнє життя, Сонцем, яке розпорошує темряву їхнього гріха. Тому згодом, у вільні дні язичницьких торжеств Сатурналіїв і в особливо день народження сонця, християни змогли протиставити ідолопоклонству сонця свою віру в Христа – справжнє Сонце, яке освітлює тих, хто знаходиться в мороку гріха і смерті.
— Які особливості святкування Різдва католиками латинського обряду в
Україні?
— З історії свята Різдва видно, що воно якби народжується з Пасхи. Цей досвід Пасхи – перехід від старого життя до нового, від темряви гріха до світла праведності завдяки смерті і воскресінню Христа, дає глибокий сенс Різдву як початку нашого спасіння. Цей внутрішній зв’язок Різдва з Пасхою також проявляється у зовнішніх святкуваннях цих двох свят. В обрядах Різдва можна побачити відблиск обрядів Пасхи. В Україні, на мою думку, за рахунок співіснування у минулому на наших землях різних культур, релігій, обрядів, склалася дуже цікава картина – наші різдвяні обряди нанизані їхніми різноманітними елементами. В нашій країні стали традиційними вертепи і театралізовані різдвяні дійства середньовічної Італії, в нас загостювала німецька ялинка, ділимось облаткою як поляки, ми залишаємо вільне місце за столом, як євреї на пасхальному седері тощо.
Протягом історії християни східного і західного обрядів, які належали до різних національностей, в Україні обмінювалися своїми звичаями. Деякі так увійшли у наше святкування, що сьогодні католик латинського обряду в Україні не уявляє собі Різдва без куті, і важко уявити Різдво в домівках християн східного обряду без ялинки. Отже найважливішу особливість святкування Різдва католиками латинського обряду в Україні я бачу в тому, що в порівнянні з католиками інших країн, наші вірні збагачені тією культурною і релігійною спадщиною, яка впродовж віків випрацювана нашим українським народом, разом з християнами різних конфесій, обрядів, національностей.
— Що символізує ялинка?
— Звичай ставити і прикрашати святкову ялинку походить з язичницьких часів. У давньогерманських народів існувала традиція: в час, коли дні ставали довшими, а ночі коротшими – розвішували під стелею своїх осель гілки хвойних дерев: ялинки, сосни або смереки, які символізували перемогу життя над смертю, дня над ніччю, світла над темрявою. Церква прийняла цей звичай як знак постаті Ісуса Христа-Світла, що перемагає темряву, Спасителя, який став для людського роду істинним райським деревом життя і на дереві хреста здійснив наше спасіння.
Святкова ялинка освітлюється – раніше свічками, тепер електричними лампочками – оскільки Христос часто сам Себе називав світлом. На гілках ялинки розвішуються солодощі і прикраси, щоб таким чином пригадати добродійства відкуплення. До теперішніх часів цей звичай розповсюдився мало не по цілому світу. На свято Різдва Христового ялинки ставлять у храмах, оселях, на площах міст і у вітринах крамниць.
В нашій країні, коли в часи комуністичної влади Різдво офіційно не святкувалось, ялинка, яку ставили на Новий Рік, залишалась для багатьох мало не єдиним дозволеним атрибутом забороненого свята. Тому в уяві багатьох наших співвітчизників святкова ялинка асоціюється саме з Новим Роком.
— Що таке Вігілійна вечеря?
— Вечір 24 грудня не схожий на інші, він має винятково піднесений характер. У цей вечір вся родина намагається зібратися за столом на святковій вечері. Вігілія з латинської означає чування.
На наших українських землях традиційною різдвяною стравою стала кутя – варена пшениця з медом. Пшениця є символом вічності, бо її зерно щороку оживає. А мед – символ вічного щастя святих у небі. Деякі автори сходяться на думці, що кутя – це залишок давніх братолюбних столів, які влаштовували у дні смерті мучеників або померлих. Кожний регіон, ба, навіть кожний дім, має свої рецепти приготування куті.
Крім того, на столі з’являється багата вечеря, яка традиційно складається з 12 страв. Це символ 12-ти місяців минулого року, за котрі ми складаємо Богові подяку та 12 місяців майбутнього року, які ми віддаємо у руки Христа з проханням про благословення.
Римо-Католицька Церква не наказує, щоб вечеря була пісна, проте, ця традиція на наших землях є вже віками вписана у свят-вечір, тому варто було б її зберігати.
Оскільки в подіях Різдва Христового свою роль відіграли тварини – Ісус народився у хліві серед худоби – тому у вігілійну вечерю вся домашня худоба також отримує вдосталь запашної їжі. Таким чином радість Христового Різдва поширюється на всю природу.
— Що за обряд — ламання облатки
— Облатка (польською мовою – “оплатек”) – це такий прісний хліб, яким під час вігілійної вечері діляться її учасники. Відбувається це таким чином: з появленням вечірньої зірки вся родина збирається довкола святкового столу. При світлі свічок усі співають якусь колядку, потім всі моляться перед їжею і голова родини складає усім святкові побажання. Після цього члени родини складають побажання один одному. При цьому один в одного відломлюють шматочок облатки. Взаємне ділення хлібом є виразом примирення та любові.
— А чому залишається вільне місце за столом?
— За святковим столом залишається одне вільне місце. На тарілку кладеться облатка. У цьому жесті можна побачити зв’язок з очікуванням Месії під час пасхального седеру у юдеїв. Кожний дім повинен був бути готовим на прийняття Месії до себе. Ми, християни, також очікуємо Христа, Його славного повернення. Сьогодні Він може прислати своїх посланців. Отже, це вільне місце є також приготовано для якогось гостя – бідного, сироти. Приймаючи їх за стіл, ми, згідно зі словами Ісуса, приймаємо до себе самого – Христа.
— А яка історія Вертепу
— Історія стверджує, що ясла Господа Ісуса вже в V сторіччі були перенесені з Вифлеєму до Риму і розташовані у базиліці Санта Марія Маджьоре. На згадку про цю подію “пастирка” (різдвяне богослужіння) у Римі відправляється в цьому храмі біля ясел Ісуса.
Внаслідок цього в Італії народився звичай в день Різдва Христового виставляти ясла на тлі гроту (печери), доповнюючи фігурками св. Марії, св. Йосипа, трьох царів, ангелів, пастухів і різних тварин. Але найбільша заслуга в поширенні звичаю будування ясел на тлі гроту, які на наших теренах стали називатися вертепами, належить св. Франциску з Асижу і його духовним нащадкам. Сучасник святого, св. Бонавентура, розповідав, як за три роки до своєї смерті св. Франциск замислився над тим, як освіжити пам’ять народження Дитятка Ісуса і як це зробити з найбільшою урочистістю, щоб розбудити дух побожності… Він попросив принести сіна до гроту, привів вола і осла, і потім покликав братів. Зібрались люди і залунали пісні. Слуга Божий побожно став на коліна перед яслами, заливаючись сльозами і сяючи радістю, св. Франциск прочитав Євангеліє. Потім виголосив проповідь про народження Втіленого Бога…
У Середньовіччі звичай будування ясел або вертепів, початок якому було покладено в V ст., поширився в усій Європі.
— Розкажіть про різдвяні вистави
— У середні віки зародилась ще одна різдвяна традиція — доповнювати “німі” вертепи, виконані в пластиці, театралізованими виставами. Спочатку вони проводились в храмах у дуже простій формі і служили ілюстрацією до євангельських текстів, але потім виросли до багатих за формою і змістом сценічних дій, які завжди користувались великою популярністю. У ХVІІІ столітті з’явились і лялькові вистави. З того ж ХVІІІ століття до наших часів дійшло 20 різних текстів різдвяних вистав, які ставились у храмах.
— Спів колядок
— Під кінець вігілійної вечері уся родина колядує. Колядки – це релігійні пісні, які оспівують Різдво Христове. Кожний народ має свої неповторні колядки. Деякі з них стали міжнародними, наприклад “Stille Nacht” (Тиха ніч).
Слово “коляда”, латинською мовою “calendae” (календи), означає перший день місяця. В античному Римі січневе “календе” розпочинало новий рік. Перші дні нового року святкувались дуже урочисто, поширився звичай у ці дні приходити один до одного з відвідинами та складати побажання.
Християни цей звичай поєднали з Різдвом Христовим. Колядники, згуртувавшись, йдуть від хати до хати, співаючи колядки та щедрівки та несучи побажання благодаті Божого благословення для дому господарів. Хазяї, зі свого боку, обдаровують колядників дрібними подарунками.
— А чому на Різдво роблять подарунки?
— Під час Різдва Христового ми очима віри споглядаємо на найбільший Дар нашого Небесного Батька – на Його Втіленного Сина, на Ісуса Христа. Наслідуючи, отже, Бога Отця, і ми під час урочистості Різдва Христового бажаємо відкрити своє серце та руки у жесті обдаровування інших радістю. Деякі складають свої подарунки під різдвяною ялинкою, деякі ховають їх у шкарпетки, а деякі просто обмінюються своїми презентами. Для вірян найважливіше – подарувати у цей день іншим крихту свого серця, щоб якомога більше уподібнитись доброму Богу, котрий заради любові до людей зіслав на світ Свого Сина.
— Розкажіть про Різдвяні богослужіння, які їх особливості?
— Різдво Христове розпочинає опівночі нічна різдвяна Служба Божа. Завдяки Літургії віруючі духовно єднаються з пастирями, яким було явлено про прихід Божого Сина на землю. У цю ніч під час Літургії читається Євангеліє про цю подію. Саме з цього приводу нічна різдвяна Служба зветься “пастиркою”.
“Пастирка” спочатку правилась лише у Вифлеємі. У VІ ст. цей звичай запроваджено також у Римі. Служба правилась у храмі Санта Марія Маджьоре, де знаходилась імітація Печери Різдва. З Рима традиція нічних різдвяних Божих Служб поширилась на інші регіони. Отже тепер під час кожної “пастирки” всі католицькі храми перетворюються на “духовні Вифлеєми”.
— А що таке Октава Різдва Христового
— З огляду на значення урочистості Різдва Христового, Церква продовжує його святкувати протягом восьми днів. Цей час зветься Октавою Різдва Христового. Перший день Октави Різдва – це 25 грудня, останній – 1 січня. У римській Літургії протягом цих днів згадуються святі, котрих середньовіччя назвало “товаришами Христа”, тобто свідками Ісуса. Це – священномученик Степан, диякон; святий апостол і євангелист Йоан; вифлеємські діти-мученики та деякі інші.
Крім того, Октава Різдва має марійний характер: протягом цього часу ми відзначаємо свято Святої Родини Ісуса, Марії та Йосипа (неділя в Октаві) та урочистість Пресвятої Богородиці (1 січня), котра є заключним акордом Різдвяної Октави.
— Який ранг свята Різдва серед інших свят РКЦ?
— Безсумнівну першість в усьому літургійному році має свято Пасхи, під час якої ми святкуємо перемогу воскресіння Христа над гріхом, смертю і дияволом. Смерть і воскресіння Христа залишаються центром, як проповідування, так і Літургії Церкви. Як початок нашого спасіння ми святкуємо Різдво Христове. Різдво після Пасхи посідає друге за рангом місце, потім слідують усі інші церковні свята.
— Дякуємо за розмову! Радісних і щедрих Вам свят!
Розмовляла Світлана ЯРОШЕНКО
