Безкоштовне харчування та вагончик на чотирьох: як українець жив у таборі для біженців на Кіпрі
Дмитро Глазунов із Єнакієво Донеччини, де народився екс-президент Віктор Янукович, кілька місяців жив у таборі для біженців на Кіпрі. Про те, як потрапив на острів, хлопець розповів Gazeta.ua.
“До війни займався політичною діяльністю, створив та очолив єдину реальну проукраїнську опозиційну партію в Єнакієво. Був організатором багатьох акцій. Наприклад, мітинг проти місцевого заводу, який перевищував екологічні норми в тисячу разів. Така діяльність дуже не подобалася тодішній владі. Кілька разів вони наймали людей, щоб мене побили та налякали. Був змушений виїхати з міста. Невдовзі виключили з університету через те, що перебував на майдані і не з’явився на сесію”, – розповідає Дмитро Глазунов.
Півтора роки хлопець автостопом подорожував Україною та СНД з бюджетом в €200. Пересувався від друзів до знайомих, жив у людей із каучсервінгу (всесвітня мережа, де учасники безкоштовно діляться один з одним місцем для ночівлі під час подорожей – ГПУ) або в наметі. Коли випадково побачив дешеві квитки на Кіпр, вирішив відвідати острів.
“Із собою мав лише 120 євро в кишені та 40 літровий рюкзак. У ньому – намет, килимок і спальник для ночівлі. Також особисті речі для гігієни – зубна щітка, паста. Мінімум одягу. Зокрема, термобілизну та вітровку, щоб мати змогу знаходитися у різних кліматичних умовах, – розповідає Дмитро. – Уже на острові в голову прийшла думка податися на біженство. Про цю можливість неодноразово чув від знайомих. Тож звернувся у місцеву міграційну службу”.
“На той час англійську знав дуже погано – базовий набір слів. Тому спілкувалися через перекладач на телефоні. Мене декілька годин розпитували, хто я та звідки. Запитували, де зараз живу. Із документів потрібно було дати закордонний паспорт. Я про це знав, але вирішив підстрахуватися і збрехав, що його загубив. Не хотів, щоб забирали документи, бо чув читав про такі історії в інтернеті. Дав лише український паспорт та копію закордонного. Цього вистачило, щоб встановити особу”.
За словами хлопця, в кінці дали папірець грецькою. Уже потім дізнався, що то документ на безкоштовний проїзд до табору з біженцями, який знаходився на відстані 25 кілометрів від Ларнаки. Тому добирався туди самостійно – автостопом і пішки.
“Табір – це територія, обгороджена спеціальною сіткою для того, щоб туди не заповзали змії. На той час там проживало близько 120 біженців. Жили у металевих вагончиках, розміром два на три з половиною метри. В середині – два двоповерхові ліжка, маленький столик, стільчик, холодильник та кондиціонер”.
В таборі видали засоби для гігієни – зубну пасту, щітку. Раз на місяць давали €40 на дрібні витрати. Також для біженців зробили безкоштовний проїзд на громадському транспорті в округу Ларнаки.
“Харчування далеко не відповідало нормам стандартного харчування. Я наприклад м’яса не їм, але його не було чим замінити. Навіть збирав підписи серед жителів табору із проханням покращити меню. Але результату це не принесло. Також була окрема загальна кухня у двох з’єднаних між собою вагончиках, де можна було щось приготувати. Наприклад, заварити собі чай. Воду усім видавали”.
Через пару місяців хлопець зняв із друзями квартиру. Щоб за неї платити, підробляв прибиральником та помічником на кухні у таверні. Також ходив по закинутих будівлях, яких на Кіпрі дуже багато. Там знаходив і продавав різний непотріб.
“На одному із колишніх заводів натрапив на коробки із пляжними парасолями. Торгував ними на пляжі. Також продавав їх на стихійному ринку. Це унікальне місце, адже там можна знайти все. Наприклад, гроші королеви Єлизавети, радянські значки, марки третього рейху. В розгромленому та запиленому сараї серед старого непотребу знайшов чотири панцирі черепах. Тоді не знав скільки вони коштують і дуже дешево продав – за 25 – 30 євро. Якби помив та почистив, то один міг коштувати десь 200 євро”, – розповів хлопець.
