АНОНС. Як падіння з дерева врятувало маленькому закарпатцю життя
Історія з лижником, що заблукав у Карпатах, наробила стільки шуму серед закарпатців, що залишитись до неї байдужою не зміг ніхто. Наші земляки переймалися долею київського туриста і навіть почали надсилати до редакції газети «Неділя Закарпатські новини» власні історії про те, як блукали в зимових лісах свого часу вони.
Одну з них ми вирішили опублікувати. Розповів її Василь Сойма з Тячівського району, – пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Я народився і виріс у багатодітній родині. Нас у батьків було восьмеро. Я був старшим сином, тож на мої плечі лягало найбільше обов’язків і відповідальності. Виховували нас так, що за меншими доводилося доглядати старшим. Сестри допомагали мамі прати, варити та прибирати, а ми з братами поралися на городі, водили пасти худобу, заготовляли дрова.
Це були 1960-ті роки. Газу в нас не було, грілися ми дровами, за якими самі ж ходили до лісу. Переважно заготовляли їх влітку. Але деколи запасів не вистачало, тоді доводилося йти і взимку.
То була середина березня. Зима відступати не хотіла. Морози сягали 17-20 градусів. Я з батьком пішов на дрова. Він займався більш серйозними роботами, а я, тоді ще 11-річний дітвак, збирав голузки і відносив їх на воза. У нас була кобила Маня, вірна помічниця, яку я любив більше за рідних батьків. Вона мене ніколи не била, не сварила, а їжу з долоні приймала так лагідно і вдячно, що мені хотілося не просто її обняти, а забрати до хати, аби ніколи з нею не розлучатися.
Тож поки я носив гілки на віз, усе було добре. Але ось я помітив білочку і мені захотілося її погладити. Я почав підкрадатись до неї, а вона стрибала усе далі й далі. Врешті-решт прудка тваринка застрибнула на дерево – я залишився ні з чим. Та повертатись мені до роботи не хотілося. Тож я вирішив трохи поблукати лісом, пороздивлятися красу довкола. Адже справді гори взимку особливі. Там інше життя, ніби інший вимір. У білому вбранні ліси особливі, такі чисті, як сльоза немовляти.
Раптом я згадав, що десь неподалік влітку протікав струмок і мені захотілося його відшукати. Я не розумів, що вода замерзла і русло взагалі припало снігом… тож без точних координат його б не відшукав навіть дорослий, не те що дитина. І так крок за кроком я почав віддалятися від батька і заглиблюватися в лісові нетрі. А були ми далеко за селом, і хоча я раніше бував у тій місцині, ідеально її не знав.
Але в той момент я над цим не думав. Отямився лише тоді, коли зрозумів, що не знаю, де я.
Що ж відбувалося далі?
Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері газети «Неділя Закарпатські новини».
Купуйте свіжий номер газети «Неділя Закарпатські новини» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!
У продажу із 25 січня.
