Виборча кампанія в Україні і особливо в Закарпатті буде суцільним парадоксом
Після затяжних вихідних, якими почався наш 2019 рік, повертатися до робочих ритмів особливо складно. Хоча справа не тільки у примусовому неробстві, яке стає усе частішим. Щось відбувається і з самим нашим суспільством. Слово «деградація» постійно присутнє у свідомості, коли спостерігаєш, що відбувається у нашому житті – політичному, економічному, культурному і особливо освітньому. На зміну попередникам приходять усе дрібніші і дрібніші фігури, десятиліттями напрацьовані традиції уриваються, інституції розвалюються, зміст з них вихолощується, а форми примітивізуються. Відбувається масова дебілізація населення, перетворення нації на стадо баранів, яких можна загнати в будь-яке урвище. Що це – тимчасові труднощі чи стала тенденція, зумовлена усім нашим історичним минулим? – пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Зараз всі, хто тільки може, втікає з України світ за очі, не бачачи тут у найближчі роки жодної перспективи. На Закарпатті це особливо помітно через нашу близькість до кордону. Прагматичних застережень до цього немає, є виключно етичні. Але вони якраз найбільше і дряпають людей. Парадоксально, але в нашому все більш і більш цинічному суспільстві людей починають все максимально обходити саме етично-релігійні проблеми. Маю на увазі звичайно не масовий культ двох найбільших християнських свят. У нашому ставленні до цих двох дат поки більше від язичництва, ніж від християнства, бо асоціюються вони не так з місією Спасителя, як з бенкетним столом. Тож мова не про зовнішню обрядовість, хоч вона усе більше кидається у вічі. Мова про внутрішні, якісь глибинні релігійні пошуки, котрі зараз переживає ціле людство. Ну принаймні християнський світ.
Адже свого часу Ватикан розширив список смертних гріхів, додавши до семи традиційних, визначених ще папою Григорієм Великим у VI ст. (гординя, заздрість, гнів, жадібність, ненажерливість, похіть, ледарство), приблизно стільки ж новітніх, актуалізованих саме сучасною цивілізацією. Парочка з них досить очікувані – наркоманія та забруднення довкілля. Для VI ст. це дійсно було «без потреби».
Вважається, що класичні наркотики (конкретно – гашиш) принесли у християнський світ хрестоносці на початку ХІІ ст.. як трофей від турків-сельджуків. Іншими словами, поборники віри започаткували один зі смертних гріхів! Але з таких парадоксів зіткано всю історію. Першим українським наркоманом був козак Мамай. Він споконвіку з люлькою у зубах, хоча перша письмова згадка про наших козаків дійшла акурат з року відкриття Америки. Тільки через багато десятиліть тютюн звідти досягнув наших країв. То ж спершу козаки смалили значно серйозніше зілля, запозичене у тих же турків і татар. Зараз же рівень наркоманії серед українських школярів просто зашкалює. Тому чітка позиція церкви (наразі однієї конфесії, але гадаємо, що її підтримають й інші) цілком на часі. Ще більше це стосується екології. Нині модно освячувати все підряд, включаючи бізнес-проекти по знищенню решток живої природи. Чи наважаться святі отці, сказавши «а», мовити й «б», тобто відмовитися від участі у подібних діяннях і відповідних щедрих пожертв? Час покаже. Та ще цікавіше, що решта з нововизнаних гріхів – соціальні: соціальні несправедливість і нерівність, надмірне багатство, стратоцид (нищення певної соціально-класової групи), примноження бідності.
Людство відчуває, що дійшло до певної межі могутності. Якщо не ввести додаткові застереження, почнеться просто опосередковане винищення «золотим мільярдом» найбагатших людей решти сусідів по планеті. Українці вже відчувають подібну перспективу. Колись люди почалися з того, що перестали їсти собі подібних, чим займалися наші безпосередні предки – людиноподібні примати. Це перше табу призвело до переломних зрушень в усій популяції. Перші релігійні концепції зводилися переважно до різноманітних окремих обмежень людської сваволі і призвели до розквіту древніх цивілізацій. Християнство породило сучасні євростандарти. Нині наша цивілізація стоїть перед черговим актом самообмеження, котрий єдино може перевести її на вищий щабель розвитку. Усвідомлення цього відбуватиметься дуже повільно. Але схоже, що врешті-решт воно станеться. Бо є тільки один варіант – суспільство почне захищати саме себе від своїх олігархів. Релігія за це. Світська політика, схоже, теж. Адже набирає обертів виборча кампанія. Не сказати, що вона викликає аж такий вже інтерес в широкої публіки, проте нею все-таки цікавляться. Олігархат як явище ненавидять, окремо взятих олігархів так само щиро люблять. Як усередині нас уживається така шизофренія – ніхто не знає, але ми до цього давно вже звикли. Тож вибори будуть хоч і дещо млявили, але суперечливими: усі з усіма пересваряться, а потім оберуть тих самих, що і завжди.
Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
