Фактори загального розчарування та невизначеності і породили феномен Зеленського в політиці, – закарпатський політолог
Про Зеленського зараз говорять усі – від малого до великого. Хтось вбачає в ньому казкаря, хтось – клоуна, а хтось – прекрасного політика. Чи може він дійсно взяти на себе функції глави держави?
Про це та інше у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» ми говорили з політологом із Ужгорода Віктором ПАЩЕНКОМ.
Фактори загального розчарування та невизначеності і породили феномен Зеленського в політиці. Після його заяви одні почали кричати: «Ура! Вперед!», а інші: «Ні! Клоун!» Утім усе це – емоції. Вони корисні, та якщо їх відкинути, його феномен все одно залишиться, хочемо ми цього чи ні. Виходить, що в людей є потреба в чомусь такому, що він продукує, тобто в несистемному політикові. Зеленський не є якимось суто українським ексклюзивом. Час від часу у людства такі потреби виникають, при чому – у різних суспільствах, у різний час. У нас приблизно рік тому почали говорити про Вакарчука, який більш симпатичний Заходу, патріотичному електорату, і про Зеленського, якого більше готовий підтримати Схід, бо він є ближчим до російськомовного населення, до чогось панківського.
До речі, колись Йон Гарр, також комік-панк став мером столиці Ісландії Рейк’явіка, хоча його кандидатуру висунули на жарт. І це було після відомої ісландської кризи у 2010 році. Й керував успішно містом, яке за чисельністю населення складає 2/3 населення всіє держави. Хоча Ісландія, безумовно, країна з іншими особливостями, але такий проект може бути позитивним. Можна навести також приклад Чехословацького президента Вацлава Гавела, який був позасистемним політиком. Або порнозірки Чічоліни у 1979 році, яка в Італії стала депутатом парламенту. Вона також була прикладом позасистемного політика, але в інших умовах, бо Італія – це батьківщина фашизму, тоталітаризму. Так народи через сміх позбуваються страху. Згодом, коли Берлусконі її образ хотів використати у 2011 році, вона програла. Ні гроші, ні телевізор, ні вплив Берлусконі не допомогли.
Тому скажу, що феномен Зеленського – це феномен зміни свідомості, а не ікона. В Україні потрібна десакралізація влади, тобто зняття її з небес і опускання на землю. На жаль, із давніх традицій до нас дійшло, що влада – це небожителі – цар, генеральний секретар, президент з необмеженими повноваженнями.
Продуктом цієї ж антисистемності є Трамп. Там також пішла реакція на консервацію еліти – Буш і його син, Клінтон і його дружина. Американська еліта при всьому демократизмі, при свободі преси, має властивість до консервації. Ясно, що у високого посадовця є більше можливостей і ясно, що вони один одного просувають. Тож Трамп – своєрідний протест проти цієї консервації еліти. Хоча він сам з неї, але в нього образ хлопця-хулігана. Довкола нього завжди шоу, конкурси краси, ціла індустрія… і всякі скандали.
Тож такий феномен, скоріш за все, говорить більше про здоров’я нації, ніж про її хворобу.
Як приклад наведу Росію.
Чи можлива там поява такої кандидатури? Там взагалі неможлива поява у владі людини з опозиції. Найпотужніша опозиція там – комуністи. Якщо Путін – це вчорашній, позавчорашній день, то опозиція – позапозавчорашній. Це свідчить про те, що суспільство там хворе. Такий феномен ми також не можемо собі уявити у Білорусі, Казахстані чи будь-де, де панує тотальний страх та раболіпство.
Тепер скажу більш конкретно про самого Зеленського.
По-перше, його образ і сам Зеленський – це далеко не одне і те ж. Персонаж «Слуги народу», якого він грає, і він сам – різні люди. Хоча його рейтинг значною мірою зумовлений саме героєм, з яким його асоціюють. Тож його прихильники будуть дуже розчаровані, коли це зрозуміють.
Однак сам він як особистість є одним з найуспішніших менеджерів із усіх кандидатів і є єдиним, хто виріс поза радянською системою. І Порошенко, і Тимошенко, і Гриценко, і Бойко, і навіть Ляшко (його електорат старше покоління) мають коріння в тій системі. Зеленський зробив цілком оригінальний бізнес. Це – суто український продукт, він новий за змістом, до того ж інтелектуальний, медійний, найбільш затребуваний у наш час. Адже хто найбагатші люди світу зараз? Білл Гейст (Microsoft), Марк Цукерберг (Facebook), Ларрі Пейдж і Сергій Брін (Google), Джефф Безос (Amazon). Інформаційний бізнес – тренд сьогодення.
Продукт Зеленського – це не просто бізнес, а технологія. Років 5 тому він говорив про технологію 26 авторів і 50 працівників у студії. На сьогодні він говорить про 300 працівників і, думаю, має більше 50 авторів. А ці автори не просто так сидять, як у нас у Фейсбуці, чекають, коли їм у голову ідея прийде, викидають свою «гостроту» на загал, радіють та чекають лайків. Автори Зеленського сидять у офісі і пишуть, використовуючи при цьому сильні сторони кожного – один фонтанує ідеї, інший їх оформляє у речення, ще один – заримовує, хтось картинки створює… і так далі. Вони працюють у конторському режимі по 10-12 годин. Ці автори заробляють більше, ніж актори, яких ми бачимо, які стрибають по сцені, яким ми аплодуємо. Авторів ми не бачимо, але саме вони – основа всього. Сам Зеленський і там, і там, тому він світиться. При цьому 95 квартал не вийшов 1-2 рази на сцену, аби поприкалуватися. Вони заполонили весь простір, у них немає конкурентів, але це не їхня проблема. Індустрія Зеленського абсолютно успішна. Він – людина хоч і позасистемна в царині політики, але не випадкова. А наприклад – «Розсміши коміка» – це не просто суто український ліцензований продукт, який придбала 21 країна, а надзвичайно ефективний спосіб знаходження ідей та авторів. Тобто в галузі реформ, досвід, на мою думку, є дуже сумнівна перевага, в порівнянні з генерацією ідей.
Однак варто назвати і недоліки, які є продовженням достоїнств. По-перше, він не «битий», як у політичному так і життєвому сенсі. Він був успішним з дитинства, народився в хорошій родині (батько – професор), вчився в елітній школі, завжди був у центрі уваги завдяки характеру. Коли мав 19 років, його запросила до себе старша команда КВН і він потрапив до вищої ліги. До речі, в основі його сьогоднішнього бізнесу – люди з тієї ж команди, просто вони автори і їх не видно. Що б Зеленський не робив, завжди досягав успіху. А це породжує психологічний стан безшабашності. Зараз він теж нічого не робив, а має хороший рейтинг. Тобто те, що він не знав поразок, для політика достатньо небезпечно. Можна людину, яка не влаштовує, вигнати з «Кварталу», але з держави – ні… хоча можна, але це тоді вже зовсім інша політика.
По-друге, – він перфекціоніст, все хоче зробити якнайкраще. Для успішної людини – це чудова риса, але для політика несе ризики. Бо якщо будувати суспільство під своє уявлення, під ідеал як у серіалі, із цього нічого доброго не вийде. І Сталін будував, як на свою думку, ідеальне суспільство, і Гітлер також… Не хочу казати, що Зеленський такий же, але політика – це мистецтво компромісів.
По-третє, – він страшенно не терпить критики і сам це визнає, що вже добре. Якось під час інтерв’ю він сказав, що поважає таких людей, як Поплавський, бо його критикують, над ним сміються, із нього прикалуються, а йому не боляче, він вважає, що головне, аби про нього говорили. І про себе додає, що він так не може.
Якщо перші два недоліки життя поправить, то бути у владі і боляче приймати критику небезпечно, бо там є різні суспільні інтереси, усім подобатися не можна. Ясно, що демократичний президент зобов’язаний тримати будь-який критичний удар.
Загалом ця тема дуже об’ємна і постать Зеленського насправді цікава.
