Жила без любові, заради дітей, навіть і пригадати тепер нічого. Пожити треба було і для себе хоч трохи, але я все вірила в те, що встигну… Не встигла…
Роки, витрачені не на ту людину; помилки молодості, які зламали життя; діти, які виросли не такими, якими хотілося б.
На старості років люди все частіше думають про те, як би вони прожили своє життя і що зробили, якби отримали можливість повернутися років на 30-40-50 тому. Джерело
Сумні очі «самотньої» сусідки, в яких без зусиль можна розгледіти відсутність бажання жити. Трохи більше 70 років, здоров’я поки ще не підводить, тільки трохи скаче тиск «на погоду» і при цьому вона все частіше думає про cмeрть.
Згадуючи своє життя, вона акцентує увагу найчастіше на час, який вона витратила на ту людину, а саме – свого чоловіка. – Жила з ним заради дітей, все терпіла, боячись, що залишуся одна, діти будуть рости без батька. На ділі, треба було ризикнути, спробувати пожити хоч трохи без нього.
Чоловіка не стало років 20 назад. Прокинулася жінка, а поруч з нею остигле вже тiло, від якого вона, коли зрозуміла, що трапилося, тут же з криком відскочила. Пішов сам, коли вже пізно було щось міняти в своєму житті.
А потім самотність: дочка давно переїхала до чоловіка, син взагалі живе за 700 км і дзвонить тільки на її день наpoдження і Різдво.
Приходить до неї тільки внучка, дівчина років 25. Посидить, поохає, як сусідка запустила квартиру.
– Хто ж її купить? Ну, ти б хоч ремонт зробила косметичний. Те, що на пoхоpон відклала, хоч частину витрать.
Бабуся зітхає, мовчить і нічого не робить. Вона не хоче «вганяти в борги» дочку і сина, коли піде в інший світ. Відклала вона рівно стільки, скільки потрібно на гідні, скромні пoхоpони і брати з цих грошей нічого не хоче ні на які потреби. А квартира – це вже не її турбота. Головне, щоб спадкоємці не побuлися, а то, каже, піду коли, раптом діти пересваряться.
– Що б ви змінили, хотіли б щось змінити в своєму минулому? Ось якби запропонували заново прожити життя ???
Сусідка з сумом дивиться в небо…
– Пішла б від чоловіка, напевно. Може тоді і щастя своє зустріла, хто знає. А то жила без любові, заради дітей, навіть і пригадати тепер нічого. Пожити треба було і для себе хоч трохи, але я все вірила в те, що встигну… Не встигла…
