Ліна Костенко: “Люди не знають, кого вибирати, бо не можна ж вибрати когось з нікого”

[Total: 0    Average: 0/5]

Ліна Костенко – незаперечний моральний авторитет для українців.

За свій вік вона жодного разу не заплямувала себе компромісами з нечесною владою. Сила волі та незламність письменниці вражають. Та зараз, коли наш інформаційний простір засмічений безглуздими дурницями, Ліна Костенко воліє мовчати. І це горде мовчання теж є позицією. Попри це, геніальна українка говорить до нас своїми словами, які завжди є актуальними та пронизливими, пише prolviv.com.

— Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі.

— Жінки довше переживають образу, незалежно від того, вони образили чи їх ображено.

— Я тільки не розумію, чому канадський прем’єр-міністр може проїхати до парламенту на ковзанах по замерзлій річці через всю Оттаву, а у нас людей розкидають мало не в кювети, коли їде якесь цабе.

— У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.

— А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

— Люди не знають, кого вибирати, бо не можна ж вибрати когось з нікого. — І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.

— Ми унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.

— Огидна річ — наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.

— Кожному поколінню сняться свої кошмари.

— Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.

— У кожного своя пустеля і свої міражі.

— Мудрість мужчини — промовчати, коли говорять стихії.

— Глобалізація глобалізує всі проблеми, і ні одної не зменшить. Зменшиться тільки роль держав, деякі скотяться по цьому глобусу, як сльоза.

— Добре людям, які пробігають повз факти. А я проходжу крізь них.

— Сиділи колись за залізною завісою, ловили кожну вісточку зі світу, — інформація була нашою здобиччю. Тепер ми — здобич інформації.

— Люди! Давайте зупинимось і візьмемо новий старт. Бо при таких забігах фініш буде фатальний — …але іноді мені здається, що колись я вийду з дому через вікно, і більше мене ніхто ніде не побачить.

— Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.

— Бог з вами, люди. Все до чого ми байдужі, байдуже до нас. Через те ми такі й смертельно самотні.

zakarpatpost.net

 

 

Коментування вимкнено