Що трапилося на Закарпатті за день? Головні новини та події 21 березня
День сьогодні на Закарпатті був багатим на події.
Чому ківі – це бюджетно та перспективно, Agravery.com розповів власник компанії «Ківі Карпат Стратона» Генріх Стратон
У дитинстві Генріх годинами пропадав у батьківській теплиці, укорінюючи кактуси. За першою освітою він біолог, а за другою – психолог. Кілька років викладав старшокласникам біологію. Оскільки вчителювання не дозволяло утримувати власну родину, чоловік опанував ландшафтний дизайн. П’ять років тому залишив його і увесь свій час присвятив вирощуванню ківі, пише популярна на Закарпатті газета «Господарські поради».
Однак вивчати екзотичну ягоду він почав задовго до цього, ще будучи студентом-біологом. Батько і син закуповували в Угорщині й тоді ще Чехословаччині десятки кілограмів ківі різних сортів, щоб отримати з них насіння. Його піддавали дії хімічних реагентів та електромагнітного випромінювання. Це прискорювало і збільшувало вірогідність настання мутаційних процесів. Таким чином Стратони виводили насіння з різними властивостями. Сотні тисяч насінин навесні висівали на площі до 50 кв. м.
Свого часу Свято-Троїцький монастир був відомим духовно-просвітницьким центром, а нині є одним із туристичних об’єктів Сатанова, що на Хмельниччині. Відомо, що кам’яний храм був зведений на місці дерев’яної церкви, закладеної тут ще у ХІV столітті. А взагалі монастир свого часу мав статус лаври та, як годиться, брав свій початок з підземної церкви. І, власне, перші монахи та досі існуюча підземна церква з’явилися тут ще раніше – у ІХ столітті» , пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Тож історія Свято-Троїцького монастиря тягнеться у глиб віків щонайменше на понад 10 століть. Обитель була свого часу чоловічою, потім жіночою. Оточена високим кам’яним муром, вона, окрім святого місця, була ще й місцем захисту від ворогів. Остаточно монастир закрили у 1954 році. На території свого часу було три церкви. Сьогодні ж діючі дві – церква святої Трійці та підземна, пише ye.ua.
Коли спускатися крутим схилом з монастирського подвір’я, вдалині чутно шум води. Це відомий сатанівський водоспад на Збручі. Він, хоч і штучний, але облюбований туристами не менше, ніж сатанівські курорти. Кілька метрів униз – і, власне, потрапляємо до підземної церкви Свято-Троїцького монастиря. Вона досі діюча. З’єднана з наземною церквою підземним ходом. На третій день після Вознесіння тут проводять богослужіння.
Маленька дитяча музична школа у найзахіднішому містечку України – великий осередок культури, толерантності і мультинаціональності
Чоп – найзахідніший форпост України на кордоні з Угорщиною і Словаччиною. Колись цю вузлову транспортну станцію, яка вважалася воротами в Європу, знав весь СРСР. Саме залізниця дала потужний поштовх росту міста наприкінці ХХ ст. За часи радянської влади Чоп став стратегічною точкою Союзу. Сюди направляли спеціалістів з різних республік, тут створювалися робочі місця, стрімко збільшувалася кількість населення. Паралельно з інфраструктурою розвивалися освіта і культура.
Тепер про часи розквіту міста нагадують старі комплексні об’єкти і багатоповерхівки. Як і всі периферійні населені пункти, Чоп болісно переживав кризу за кризою. Та все ж місто вистояло і повноцінно живе. З ранку до вечора звична метушня: обговорюють реформи, сперечаються про президентські вибори, прискіпливо ставляться до владних рішень, ведуть місцеві політичні баталії. А попри це з вікон і відчинених дверей, як і багато років тому, доноситься аромат запашної кави і свіжої випічки, чується мова різних національностей і звучить музика, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Чи є в нас політична постать нового зразка, людина з прогресивним мисленням, яка може змінити Україну?
Про це та інше у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» ми говорили з політологом Віктором ПАЩЕНКОМ.
У самому питанні закладено інфантильну ілюзію, яка відображає прагнення багатьох людей. От прийде якийсь новий політик, справжній – і жити нам стане добре, він все за нас зробить. Ця ілюзія дуже яскраво проявилася у 2004 році, коли Україна сказала: «О! Ми знайшли!» Ющенко до отруєння був красенем, з хорошою біографією. Люди повірили, що коли він стане президентом, все зробить. Але невдовзі прийшло розчарування. Бо люди прийшли на Майдан, постояли, покричали, добилися свого і пішли по домівках. А що змінилося? Викладачі як брали хабарі раніше, так продовжують і надалі. Студенти як купували оцінки, так і продовжують. Усе залишилося без змін, революції свідомості в людей не відбулося. А вийшло, що винуватий Ющенко. Потім був Янукович, нові розчарування, але люди й надалі чекали на Месію, який врятує їх, врятує країну. Зараз ми бачимо феномен Вакарчука і Зеленського. Ми знову хочемо обрати людину, яка за нас все зробить. Вакарчук, наприклад, гарно співає, має патріотичні пісні, розумний… от він повинен прийти і все зробити. А Зеленський взагалі – феномен, бо він мультик про політиків робить. Тому очікування цієї постаті, яка має прийти і змінити світ, є дитячою ілюзією із казок, після прочитання яких дівчата чекають принца на білому коні, а хлопці – жаб, які мають стати принцесами… тобто що б таке зробити, аби нічого не робити, наче Ємеля «по щучьему велению». Тому ніша очікувань дійсно є. І вона велика.
Уздовж набережної Незалежності в обласному центрі раніше знаходилися посадки трояндових кущів. За наявною інформацією, розарій був знищений під час ліквідації одного з паводків. Наразі обговорюється питання про доцільність висадження кущів троянди вздовж набережної.
Отже, на публічні консультації внесено питання: «Чи варто висадити на набережній Незалежності кущі троянд?». Ужгородцям залишається дати відповідь – “Так” або “Ні”.
Ужгородська міська рада запрошує зробити вибір на офіційному сайті у рубриці «Публічні консультації» (http://rada-uzhgorod.gov.ua/publichni-konsultatsiyi/), або ж на сайті vdmk.org/4213 або SMS “4213 (пробіл) номер відповіді” на номер 093-177-0035.
В Ужгороді є веселий унітаз. Над ним можна постояти і… помилуватися тим, що всередині
Цікаво і незвично використали старий унітаз у лісі на Шахті біля криниці з водою, яку в народі називають Бігар Морішкою.
Біля джерела часто дуже людно і його загалом гарно впорядкували. Та й унітаз є однією з родзинок, елементом ландшафтного дизайну, адже на літо в нього висаджують квіти.
А зараз у ньому можна помітити їхні минулорічні залишки, а також глину, жолуді та… недопалки.
Саме останнє і найбільше дивує.
Адже коли інші створюють для когось своїми руками красу, комусь просто не шкода працю інших.
Для чого ж кидати недопалки у квітник. Хоча в Ужгороді це взагалі вважається звичною справою. У нас на клумбах завжди їх можна помітити.
