Чому дикі тварини покинули ужгородську «Кірпічку»
А новий господар знає всі дороги та всі таємниці озера
Без лебедів «Кірпічка» зовсім осиротіла. Хоч надворі весна, природа прокидається, та чогось біля озера дуже не вистачає, пише газета «Неділя Закарпатські новини»
Журналіст газети «Неділя Закарпатські новини» цими днями побував на «Кірпічці» в пошуках пернатих та тварин.
Першим зустрів нас чорний собака середнього зросту. Він одразу ж, виляючи хвостом, прийшов знайомитись. Дуже милий чотирилапий щиро радів гостям. Місцеві кажуть, що звати його Барсиком. Тож ми познайомились і він одразу взявся нас супроводжувати, показував усі дороги і всі секрети.
Доріжок біля озера багато, але заблукати не можна, бо рослинність поки що лише прокидається. Листя на деревах немає, трава ще дуже мала. Зате добре видно ганьбу і біль «Кірпічки» – сміття.
Його тут дуже багато. Чоботи, куртки, штани, навіть літні шльопанці. На «Кірпічці» можна знайти стільки одягу, що навіть у магазин ходити не потрібно.
І не лише одягу. Понишпоривши довкола, за бажання можна відшукати навіть викинуті побутові прилади та різні речі домашнього вжитку.
Хоч зі сміттярами у місті намагаються боротися, навіть розвішують інформаційні таблички із закликами тим, хто викидає свій мотлох, захрюкати, все одно знаходяться такі, хто виносить або просто залишає по собі після відпочинку рештки своєї життєдіяльності іншим під носом і засмічує природу.
На «Кірпічці» волонтери періодично проводять прибирання, нещодавно до акції з очистки довкілля долучилися навіть діти та люди у візках. І такі вияви активної позиції справді надзвичайно радують.
Утім сумно, що поруч із цим все одно знаходяться такі, кому начхати як на чистоту, так і на старання інших.
Прикро, що таких досить багато. Адже, з огляду на стан території довкола озера, складається враження, що серед відпочивальників сміттярів таки більшість.
Чи можна вирішити питання постійними толоками? Навряд чи. Найбільш дієвим методом було б відловлювання порушників і примусове залучення їх до громадських робіт із прибирання не лише засмічених ділянок, але й центральної частини міста. Аби іншим разом не кортіло смітити.
Варто нагадати, що торік «Кірпічка» була людною завдяки лебединій родині, що вивела тут свій перший і останній виводок пташенят. На жаль, лебідка-мама загинула, лебідь-тато знайшов іншу, далі разом із нею, як назвали її ужгородці, з Леді Гагою, він покинув ці місця. Спочатку вони жили на Ужі, а потім зникли зовсім.
Як правило, у лебедів, якщо хтось помирає і з’являється інший партнер, нова пара живе там, де жив раніше старший за віком.
Оскільки угорська лебедиця (про що стало відомо завдяки кільцеві на лапці) молода, то всі думали, що родина повернеться на «Кірпічку». Та цього не сталося. Можливо, пара полетіла туди, звідки Леді Гага, а можливо – знайшла нове житло. Чи будуть у них малята – ніхто не знає.
Лебедят, що торік з’явилися на світ на озері, також немає. Гошу прихистила інша родина, один малюк загинув, коли вчився літати, одне лебедя забрали на утримання, бо воно не могло літати, а Манюню ще недавно бачили на Ужі.
Але «Кірпічка» без лебедів була порожньою не довго. Тут оселилился п’ятеро інших білоперих красенів. Щоправда, чи надовго – невідомо.
Крім них є ще качки та лички. Щоправда, у цьому році пернатих небагато.
Ще одне, що дуже непокоїть, береги озера суцільно обгоріли. «Кірпічка» нагадує велике згарище. У цьому році рослинність довкола озера підпалювали вже кілька разів. Але ж це і протизаконно, і таким чином помирають живі істоти, яким не вдається врятуватися від вогню. Як пожежники, так і екологи щоразу б’ють на сполох, та результат нульовий. Загалом у області подібних екологічних злочинів дуже багато. Крім шкоди довкіллю це ще й дуже негативно впливає на здоров’я самих людей.
Загалом складається враження, що наші земляки одержимі ритуалом спалювання трави, що передається тут із покоління в покоління.
А тим часом з кожним роком зростає сумна статистика різноманітних захворювань: від різноманітних видів алергій до онкології. І люди навіть не усвідомлюють, що вбивають себе самі.
Спалювання трави є причиною загибелі кладок і місць гніздування птахів. Також у вогні можуть загинути і постраждати звірі, плазуни, земноводні, особливо зайці, їжаки та жаби. За сильної трав’яної пожежі гинуть майже всі тварини, які живуть в сухій траві або на поверхні ґрунту.
Утім закарпатців це не спиняє. Чомусь вони свято вірять у те, що траву потрібно спалювати, навіть не розуміючи, для чого саме.
І спинити це, незважаючи на роз’яснювальну роботу, все одно не вдається. Тому таких паліїв варто притягати до відповідальності і карати серйозними штрафами. Інакше це свавілля не спинити.
Тож сумно споглядати почорнілу територію довкола озера і усвідомлювати, що таке ще може повторитись.
Лебедине гніздо, яке ми шукали, також, кажуть, взимку зруйнували діти. Там зараз живуть лише качки. Але ми його так і не побачили.
Загалом «Кірпічка» – це справжній маленький рай у серці Ужгорода. Тут унікальна природа і є всі можливості для чудового відпочинку людей. Головне – треба лише берегти цю унікальну місцину, адже вона є домівкою для багатьох тварин та птахів.
Взяти хоча б нашого чорного красеня Барсика, якому так не хотілося прощатись із нами. Він провів нас майже до Минайської, а потім повиляв хвостом і повернувся. Як-не-як він же – охоронець «Кірпічки» і йому потрібно залишатись, бо тут він – справжній господар.
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
