Традиції Вербної неділі. Навіщо потрібне гілля, як його прикрасити та що робити зі старим
“У світі це Пальмова неділя. Христос в’їжджає на ослі до Єрусалима. Його осипають квітами, кидають під ноги пальмові гілки.
Вона ж Квітна неділя – це апогей Христової слави, всі Йому радіють“, – так починає розповідь про Вербну неділю етнографка з Музею Івана Гончара Галина Олійник, пише УП.Життя.
Остання неділя перед Великоднем в Україні мала багато назв. Залежно від регіону її називають Вербна, Квітна, Шуткова, Бечкова, Баськова.
Але є те, що з роками лишалося незмінним, – значення свята, його важливість та сакральність для українців.
Чому в Україні почали святити саме вербу, що робили з гілочками та як готувалися до свята наші пращури, розповідає експертка Галина Олійник.
***
Верба – тотемне дерево для українців. Кажуть, вона де не посади, там вродить.
Це дерево надзвичайно витривале, оспіване в піснях, це символ української національної витривалості.
Крім того, у нас в країні завжди росли красиві плакучі верби, під їхніми вітами зустрічалися хлопці з дівчатами.
 |
| Вербу оспівували у народних піснях, про неї існує безліч легенд та оповідок. Фото badahos/Depositphotos |
Символіка верби – це також і символіка жіночості. Прикрашали гілля, як і спасівку (букету трав, які святили на Спаса – ред.) та короваї, виключно дівчата та жінки.
На Галичині свячену вербову гілку називають шуткою. Це не з російської, звісно, не жарт, не прикол. Назва походить від німецького шуцен – оберіг. Слово збереглося з часів австро-угорської імперії.
В центральній Україні завжди святили вербу, яка вже розцвіла, з листочками.
Це була зелена, жива верба, яка вже розпустилася.
На західній Україні вирубували гілочки спеціально завчасно, щоб вона не встигла зацвісти.
Мали залишитися котики. Для прикраси верби брали квіти та сухе зілля.
А звідки ж його можна було взяти на початку весни?
Тільки з-за образів, зі спасівки. Посвячені квіти другий раз вкладали в прикрасу цієї шутки. Ще й тому свячена верба – це унікальний оберіг. Ніде більше у обрядовості ви не знайдете нічого, що буде прикрашене квітами, які освячують два рази.
Парна чи непарна кількість галузок в пучку неважливо.
Треба було, щоб пучок був тугенький, гілочок зо 12, наприклад, і щоб вони були всі гарні. Гілочки закручувалися лляним шнуром у напрямку за сонцем.
Якщо в центральній Україні могли нести святити просто зелені гілочки, прикрашені калиною, то колишні Галицько-Волинські землі прикрашали шутку шарами в 3 або в 5 рядів. Коли я цікавилася в старих людей – чому ви так прикрашаєте, то вони казали: “То як церква, скільки є бань, стільки шарів”.
Прикрашати могли пижмою, деревієм, безсмертником, м’ятою та чорнобривцями. У Львові ще й обов’язково використовували для прикраси мірту (самшит).
 |
| Ось такі букети і нині носять до церкви святити львів’яни. Фото Львівська пошта |
Ми з колегами колись рахували, що до 17 різних трав у букет клали.
Поки шутка не освячена – якщо хтось просить, з неї гілочку можна поділитися. Можна дати й освячену гілочку верби, якщо святили ще й крім букета окремо.
Після того, як вербу освятили, вона стала ваша, діставати з неї гілочки не варто, несіть додому та кладіть за образи.
Освячена верба слугувала як оберегом для усього дому, так й індивідуальним, для кожного члена сім’ї.
Після освячення треба було з’їдати по кілька котиків, щоб бути здоровими.
Клали кілька котиків і у паску.
Ще вважалося, що якщо ти принесеш свячену вербу з церкви, посадиш з неї гілочку і вона прийметься на городі, то це велика милість і ласка Божа. Це був також знак, що якщо в сім’ї є неодружені хлопці чи незаміжні дівчата, то скоро вони знайдуть пару і створять сім’ю.
Котики та шматочки гілочок верби ховали в одязі – щоб ніхто не наврочив.
Особливо треба було це робити дівчатам, які хотіли вийти заміж, вагітним на ранніх термінах та хворим.
Богомільні жінки, у яких не виходило мати дітей, завжди носили такий оберіг, навіть зашивали його в одяг.
Свячену вербу кидали в пожежу, щоб послабити силу стихії.
Галузку з шутки клали покійникам в труну. Вважалося, що вона захистить їх на тому світі.
Стару свячену вербу не викидали ні в якому разі, її спалювали – але перед тим розпалювали нею піч, щоб пекти паску.
Найпоширенішою до наших днів лишилася традиція бити вербою – аби людина була здоровішою.
 |
| “Будь здоровий як вода, багатий, як земля, а красний як тая паска, бо в ній Божа ласка” – так колись примовляли, коли били вербою на свято. Фото LenaFomichewa/Depositphotos |
Бити освяченими галузками слід було обов’язково з примовками. Їх було багато.
Найпоширеніша: “Не я б’ю, верба б’є, за тиждень Великдень. Уже недалечко червоне яєчко“.
Ще були варіанти такі:
– “Не я б’ю, лоза б’є, лоза б’є не заб’є. Від нині за тиждень буде Великдень” (галицьке вітання).
– “Не я б’ю, верба б’є! Будь величний, як верба, здоровий як вода, багатий як земля“.
– “Не я б’ю, лоза б’є, лоза б’є не заб’є, від нині за тиждень буде Великдень. Будь здоровий як вода, багатий, як земля, а красний як тая паска, бо в ній Божа ласка“.
Люди вірили, якщо ти в ту хвилину і в той час щось побажаєш, воно має збутися.
В сучасному світі ми часто не розуміємо цієї енергетики – енергетики добра, радості.
Ми зараз з вами перебувамо у Великому Посту, коли, здається, всі повинні молитися в очікуванні надзвичайного свята.
А що ми робимо? Сваримося, бо вибори. В давнину казали – то лихе підкручує до сварок.
Людмила Панасюк, УП. Життя
