Замість коханої дівчини закарпатець зустрівся із повією
Знайомство в Інтернеті має свої плюси. Але має і безперечні мінуси. Ти зовсім не знаєш, як це людина виглядає насправді. Доводиться змиритися з тим портретом, який вона змальовує сама.
Зі мною трапилася дуже кумедна історія. І знаєте – ніхто від такого досвіду не застрахований. Я познайомився з Лідою 2 роки тому. Спочатку ми тільки лайкали деякі пости одне одного. Мені справді подобалася її щирість, її сміливі думки. Та спочатку ми були просто друзями, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Тільки через рік ми стали ближчими. Але в кожного з нас тоді були якісь свої клопоти. Я багато працював на роботі. Ліда здобувала ще одну (економічну) освіту. Ми все частіше спілкувалися у чаті. У нас було все більше приводів для цікавих розмов. Але на зустрічі часу так і не було.
Та час летів дуже швидко. Я і сам не помітив, як закохався у ту дивну дівчину. Мені вже не терпілося її саму побачити, поговорити, обійняти. І нарешті ми це побачення все ж таки призначили.
Зустрітися ми мали у центрі міста – її міста. Я, звичайно, нервував – чи й справді вона прийде до мене на те на побачення? Чи сподобаюся їй я? Та чи не розчаруюся і сам у своєї віртуальній подрузі? У голові крутилася безліч питань. Вона описала себе як блондинку. І засміялася, що ми обов’язково впізнаємо одне одного.
І раптом! Я побачив дівчину, яка прямувала до мене й посміхалася мені. Вона так рішуче йшла до мене, що сумнівів бути не могло – це саме моя Ліда. А коли я вийняв із кулька розкішний букет троянд, дівчина, здавалося, була на сьомому небі. Я бачив, як це її приголомшило. Хоч вона й намагалася це приховати.
– Куди йдемо? – одразу ж перепитала Ліда.
Мені дуже сподобалася ця її мила задиркуватість. Я запропонував якусь гарну кав’ярню. Адже дівчина краще знає це місто, ніж я. Вона і справді привела мене у дуже симпатичну кав’ярню. Я обсипав її компліментами. Питав, як її життя. А вона мене чомусь зовсім нічого не питала. Це трохи дивувало. Але я тоді був такий п*яни від нашої першої зустрічі, що не звертав на це уваги.
Нарешті вона натякнула, що ми б могли десь… переночувати. Мене трохи збентежило, що Ліда так от відразу пішла у наступ. Але навіть цей її вчинок мені здавався милим. Мене розчулило у ній буквально все. Її зухвала хода, її розтріпане волосся, її жарти, її сміх.
– Ти ж краще знаєш це місто! – знову здався я на її милість.
Вона повела мене в якийсь, мабуть, не дуже дорогий готель. І сором’язливо опустила очі, коли там спитали, чи це моя дружина.
Але нарешті ми опинилися наодинці – у чудовій кімнатці. Тому мені все навколо здавалося чудовим! Потім у нас був шалений секс. Але вже через годину Ліда почала кудись збиратися. Вона взагалі стала якоюсь зовсім іншою – такою нервовою і занепокоєною. Я уже не впізнавав цієї дівчини, з якою удень вперше познайомився. У, так би мовити, матеріальному світі.
Вона сказала, що їй пора, а я благав її залишитися. А потім вона почала натякати, що їй потрібні гроші. Спочатку робила це не дуже наполегливо. А потім стала просто брутально вимагати в мене грошей.
– Ого! Ну і влипнув! От тобі й інтернетні знайомства! – здивувався я.
– Давай 100 доларів і розійдемося по-доброму, – раптом зовсім брутальним тоном заявила Ліда.
Ні, я не шкодував дати їй ті 100 доларів. Але ця поведінка мене шокувала. Я цього ніяк не чекав – та ще й від такого небесного створіння.
Ліда ж розцінила мою поведінку як відмову. Думала, що хитрую. І одразу стала комусь надзвонювати. Через годину в нас на порозі виріс кремезний чолов’яга. Він заявив:
– Або ти зараз віддаєш 100 доларів, або тобі будуть снитися страшні сни!
Я взагалі не розумів, що ж це таке тут відбувається. Але подумав – ні, краще все ж мені треба розрахуватися. Але коли я потягнувся за грошима, чоловік щось став прикидати і зробив нову заявку:
– Ти був нечемний хлопчик,тому такса подвійна!
Аж тепер до мене дійшло,що я маю справу із проституткою і її за сутенером. Довелося викладати ще 100 доларів. Тобто у гривневому еквіваленті. Дорого мені обійшлася ця мандрівка.
На світанку я покинув це місто. Плював собі на розум,що так легко потрапив на вудочку. А потім почав жити звичним життям.
Як не дивно, Ліда не викинула мене з друзів у соціальній мережі. Щоправда, поводилася ображено. Нічого більше із моїх постів не лайкала. А одного разу не втрималася і написало мені повідомлення,що я – брехуні і що я – зовсім не той, яким себе тут розмалював.
– Ну, принаймні, я виставив справжнє фото,а не квіточку замість аватарки! – розлютився я у відповідь. – І взагалі я дуже вдячний, що ти організувала для мене такий спектакль.
– Який ще спектакль? – все ж поцікавилася Ліда.
– Як який? Із побаченням!
– Це ти негідник! – вже ледь не кричали літери у повідомленні Ліди. – Призначив мені побачення, а сам на нього не прийшов. І навіть не подзвонив, щоб попередити, що тебе не буде.
У мені в голові почало провиднюватися. Отже, я її тоді просто переплутав із тією проституткою. Ото оказія! Я вирішив не розповідати про те, що зі мною сталося насправді. А ще зрозумів, що вона мене не впізнала. І з полегшенням зітхнув.
– Знаєш, я трохи запізнився, бо не міг виплутатися із цими автобусами. Я тебе не побачив на обумовленому нами місці. Зрозумів, що ти мене просто розіграла. Ти ж потім мені і справді більше не писала! Що я міг подумати? – написав я у відповідь.
Здається, і у Ліди після цього відлягло від серця. Надалі її повідомлення були вже куди теплішими.
– От що буває, коли аватаркою обираєш собі якісь там ромашки і підсніжники! – намагався пожартувати я.
І цього разу Ліда запросила мене до себе додому. У моїх грудях розлилося тепло. Ми таки справді невдовзі зустрілися. І не розчарувалися одне в одному. Через три місяці ми одружилися. Хоча я й досі не мав мужності зізнатися Ліді у тому, що тоді сталося насправді. Хоча дуже сподіваюся, що ту проститутку більше не зустріну. А якщо навіть і зустріну, то для них ми – як вівці – всі на один копил. Та й навряд чи їй потрібні скандали. Для її професії це зовсім зайвий клопіт.
Іван, м. Мукачево, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
