Як ужгородський чорний Хотдог знайшов собі друга

[Total: 0    Average: 0/5]

Маленький хлопчик з великою душею відмовився від шкільних перекусів, тільки б ситим був його улюбленець

Іноді люди мають чому повчитись у тварин. І не дарма собака вважається взірцем вірності, адже він справді відданий господарю до останнього подиху і ніколи не зрікається його, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

На жаль, цього не можна сказати про людей.

Дехто не просто викидає своїх чотирилапих друзів на вулицю, як непотріб, але й намагається позбавити їх життя.

Цю історію газеті «Неділя Закарпатські новини» розповіла ужгородка Світлана Томишин. Жінка стала свідком людської жорстокості і в той же час безмежної любові.

Хотдог був простим безпородним собакою. Середніх розмірів пес, величиною приблизно, як вівчарка, може трохи менший… лежав на зупинці і дивився на перехожих сумними очима. Щоразу, коли під’їжджала маршрутка, він піднімався і біг до автобуса у надії, що з нього вийде хтось дуже дорогий серцю. Чорний чотирилапий уважно спостерігав за кожним пасажиром, що виходив на зупинці, і переконавшись, що до нього ніхто не йде, ніхто не кличе, та й знайомих рис між людьми немає, знову, опустивши очі до землі, йшов лягати на холодну бруківку.

Дехто собаку підгодовував. Неподалік продають різні пиріжки та різний фастфуд, тож собаці теж перепадало. Не дарма кажуть, що світ не без добрих людей. Утім їжа не надто цікавила Хотдога. Йому більше за все хотілося повернутися в родину.

У кого він жив раніше і як опинився на зупинці – ніхто не знав. Скоріш за все, коли собака постарів, його вирішили позбутися, привезли або привели на місце неподалік багатоповерхівок і поїхали на одній із маршруток.

Саме через це він так віддано чекав господаря чи господиню саме тут.

Так провів чотирилапий близько двох місяців. Можна було помітити, що до нього завжди підходить один хлопчик із ранцем на спині. Школяр завжди чимось пригощав Хотдога, гладив його, обіймав і щось говорив йому. А потім, сумно прощаючись, ішов геть.

Світлану зацікавили як хлопчик, так і собака. Одного разу вона вирішила познайомитись із обома.

Виявилося, що Максим, як і жінка, вперше побачив чотирилапого на зупинці. Йому було 10 років, і він жив у будинку поруч. Хлопчик давно мріяв про кудлатого друга, але батьки завести домашнього улюбленця не дозволяли. Тож він подружився з Хотдогом. Саме так назвав собаку Максим.

Мама давала синові кишенькові гроші, але він відколи знайшов хвостатого товариша, абсолютно нічого собі не купував. Віддавав Хотдогу і свої бутерброди, і за всі гроші, що мав, купував йому щось їсти. Батьки звісно нічого не знали.

«Мама б сварила мене, якби довідалася, на що я витрачаю кошти», – розповідав він. – А я від того, що їсти почав менше, лише схуд, мені тепер навіть комфортніше бігати. А Хотдог зате не голодний. Я не можу дати йому дах над головою, але в мене є хоча б можливість нагодувати його».

Жінка мало не розплакалась, почувши цю розповідь. Вона запитала хлопчика, про що він мріє найбільше в житті:

«Аби мій чорний друг жив у мене в квартирі. Але цього ніколи не буде, я знаю. Тому мені б дуже хотілося знайти для нього родину, де б його ніколи не ображали, любили і більше не викинули на вулицю».

«У мене стислося серце і сльози самі покотилися по щоках. Треба ж таке, щоб дорослі люди, не маючи серця, викинули собаку, який вірою і правдою прослужив їм багато років, а маленький хлопчик з великою душею навіть сам вирішив відмовитись від шкільних перекусів, тільки б ситим був його чотирилапий друг. Оце й є приклад справжньої безумовної любові!», – продовжила розповідь Світлана.

Жінці дуже захотілося допомогти Максиму знайти притулок для Хотдога. Вона не знала, що робити, тому розмістила оголошення в одній із соцмереж, але реакції чомусь не було ніякої. Бажаючих взяти його не знайшлося. Собі ужгородка забрати собаку також не мала можливості, оскільки жила в однокімнатній квартирі з сином, донькою, зятем та трьома онуками.

«Я вже зовсім впала у відчай. Сиділа зранку на тій зупинці і гладила Хотдога. Я також почала його підгодовувати і поступово ми подружилися з ним. Мені було шкода і його, і Максима, – запевнила Світлана. – І раптом до мене підійшов старенький чоловік. Він був одягнений у сіре пальто та тримав у руках чемоданчик. Він запитав, чому я така засмучена і чи може мені чимось допомогти. Я розповіла йому всю цю історію з хлопчиком і чотирилапим. Мітю-бачі, а саме так представився незнайомець, узяв мене за руку і попросив заспокоїтись. Тоді він погладив Хотдога і пес полизав йому долоню. «Я заберу його собі… і так живу самотньо. Відколи померла дружина, вже рік не маю з ким навіть поговорити. Я мешкаю неподалік, прямо за тим великим будинком. У мене свій двір, тож собака матиме, де гуляти», – спокійно сказав він. Я була на сьомому небі від щастя! Залишалося тільки дочекатися Максима і повідомити йому про радісну звістку».

Але хлопчика того дня не було. Тож Мітю-бачі разом зі Світланою повели Хотдога до нового двору, а Максиму вирішили про все повідомити наступного дня.

«Коли вранці я прийшла на зупинку, там сидів Макс і, закривши обличчя руками, плакав. Я зрозуміла, в чому справа, і одразу заспокоїла його. Ми домовилися, що коли він повернеться зі школи, я відведу його до Хотдога. Він погодився і одразу повеселішав», – зізналася жінка.

Тепер Хотдог живе зовсім недалеко від Максима. Хлопчик часто ходить в гості до свого улюбленця і так подружився з Мітю-бачієм, що називає його дідусем. Світлана іноді теж приходить до чоловіка, приносить йому та Хотдогу гостинці. Вона радіє, що ця сумна історія закінчилася так щасливо.

Марія УЖАНСЬКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.