АНОНС. Закарпатка завагітніла від брата. Неймовірно, чим це закінчилось
Вкрадене щастя довго тривати не буде ніколи, а наслідки можуть бути дуже плачевними
Інколи доля так закручує, що волосся стає дибки
Часом життя так зводить людські долі, що аж не віриться, що таке може бути. Правду кажуть, що світ тісний і лише гора з горою не сходиться, а людина з людиною зійдеться будь-коли, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Цю історію газеті «Неділя Закарпатські новини» розповіла постійна читачка з Тячівщини. Жінка попросила лише не вказувати реальні імена героїв. А поділитися тим, що випало пережити їй, вирішила для того, аби вберегти інших від помилок, які зробила вона сама.
Я жила в родині, де свято потрібно було дотримуватись різних традицій, ходити до церкви, де дівчина до шлюбу мала бути дівчиною, а не жінкою. Мати змалечку говорила мені, що обов’язково потрібно вийти заміж і народити двох дітей. Так я й малювала собі ідеал дорослого життя. Вчитись не дуже хотіла, адже вважала, що головне для мене – заміжжя, а не професія, працювати я зможу абиде, важливо, аби не довго. Уявляла, що коли в мене буде своя сім’я, на роботу ходити не доведеться, буду лише готувати, прибирати і виховувати сина і доньку. У нашому селі так жили більшість жінок. Чоловіки ж їздили на заробітки за кордон і вдома бували лише на великі релігійні свята. Так жила і моя мати. Нас у неї було троє. З дітьми поводилася суворо, якщо було не по її, могла побити. Батька ми взагалі боялися, достатньо було одного його суворого погляду, аби ми виконали будь-яке доручення, яке було зовсім не до душі.
Вийти заміж я мріяла з 10 років. І так сильно, що у 16 років завагітніла… На той час я зустрічалася з двома чоловіками, обидва з яких були одруженими. Один із них, Василь, мав впливову дружину, власний бізнес і трьох синів, найменшому з яких тоді був усього рік. З ним ми познайомились, коли він приїжджав до нас у село домовлятися про поставку своєї продукції до нашого невеличкого магазину. Тоді я йому показала не лише дорогу, але й усю себе. Ми кілька разів зустрілися ще, і я від нього завагітніла. Звісно, заради мене сім’ю покидати він не збирався, тож я швиденько переключила увагу на іншого, з яким на той час також зустрічалася. Він був водієм автобусу. Звали його Степаном. Із дружиною у шлюбі він прожив 12 років, але дітей Бог не дав. Він дуже мріяв про сина і запевняв, що жінці, яка йому народить дитину, готовий зорі з неба дістати. І я вирішила цим скористатися. Коли сказала Степану, що вагітна, він носив мене на руках від щастя. Не знав же він, що це не від нього. Обіцяв, що розлучиться, хоча не приховував, що дружину кохає. Я ж кохала Василя, але йому ні я, ні моя дитина не були потрібними.
Розлучення у Степана було непростим. Він дуже переживав. Сам навіть не наважився про мене розказати жінці. За нього це зробила його мати, зібравши невістці чемодани і виставивши її за двері, мовляв, якщо не народила дітей, значить – непутьова, а Степану потрібна молода і порядна дружина.
Що ж відбувалося далі? Чому жінка пошкодувала через роки про дівочий вчинок?
Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері газети «Неділя Закарпатські новини».
Купуйте свіжий номер газети «Неділя Закарпатські новини» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!
У продажу із 28 червня.
