АНОНС. Баба Анця знає, чому у закарпатської жони розріз на платті має бути великий
Літо. Сонечко пригріло. Так приємно бабі стало на душі, так захотілося третьої, а може й четвертої молодості, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
— Треба у варош їхати. Якоєсь парадноє платя си вже час купити. Уже 15 году гардероб не обновлялам. Моя одєжда вже гет із моди уйшла, порохом припала. У жебах ся може вже й павуки… та де там павуки, може ся й миші завели. Но нич. Куплю си штось новоє. Лем гроши не маю. Треба штось продати, – поринула баба у роздуми. – Капусту! Точно! Тепер усі ото купуют.
— Діду, – покликала вона старого. – Іди лем мало капусти принеси.
Старий бубонів, бубонів, але потім все ж пішов на город. Через кілька хвилин уже повернувся… але не з капустою, а з мертвою куркою в руках. Ще й радий-радісінький.
— Што ти, старий дурню, наробив! – одразу баба здійняла галас.
— Я нич. Пушовим, як і просилась у керт на розсаду. Взявим мотику. Раз лем вижу, сусідська куриця у нас межу грядками бігає. Фрас би ї взяв! Я ся розмереговав нараз. Узявим мотику і верим у ню, оби ї угнати. І, представляєш, попавим за першим разом! У армії так точно нігда не стрілявим, як тепер. Куриця впала і здохла. Вот, думаю си, радость буде! І сусіда наказавим, і наш городиць уд окупантки спасим. Бери Анцьо! Навари поливки. Я узьму фляшку і покличеме Циля на вичирю. Погощу го, оби ся не сердив, – щасливо вручив старій курку дід.
— Та што ти у фраса за ґазда. Йой, марішку ти оту солодку! Пак очи ти заклало, чи натулько уже усліпись, што не видиш нич? Як ото ти, старий чорте, не знаєш кури удрізнити! – аж закипіла баба Анця.
— Як не знаю? Пак не качку ти принюсим!
— Не качку ото точно. Айбо куриця не сусідова, а наша! – почала розмахувати стара руками. – Но нич обскубаю ї і тоже ї продам у вароши. Не мож ся тобов послужити. Такийись не валовшний ні на што. Ні в поле не возьми, ні дома не лиши… як мала дітина! Толку з тя ніякого ниє! Лем жреш, телевізор позераш та пердиш ночами.
Сердито пішла баба Анця сама на город.
— Мушу всьо сама чинити, – аж цокотіла від люті зубами. – Така в мене судьба. Помню два годи туму, коли ми цімборашка з Америки генномодифіковані крумплі услала, такі, што їх ніякі богари не їдять, што сись пень старий чинив… Не вірив! Пушов до кума і набрав там повну жминю колорадських жуку та начав їх на стебла сажати. Жуки ся дійсно не держали і йшли гет… Но айбо через тиждень ми усі парадички зжерли. А дідо ся ушкіряв… Но завто зараз продам капусту… она зелена, як і долари, бабла си зароблю, а йому нич не куплю. Най си персти сосе! Не заслужив!
Набрала стара повну сумку капусти, швиденько обскубала курку, вибрала з неї нутрощі, спакувала все в сумку і побігла на зупинку. Маршрутка саме приїхала, бабі навіть чекати не довелось. В Ужгороді стара прямо перед ринком на Корятовича вирішила прилаштуватися продавати своє добро. Але забула газету взяти, щоб викласти капусту. Бачить, хлопець іде.
— Синку, слава Ісусу Христу! – привіталася. – Ти што за газету читаш?
— «Неділю Закарпатські новини» – відповів студент. Тут недалеко продають, можу і вам купити. Давайте гроші.
Що ж відбувалося далі?
Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері газети «Неділя Закарпатські новини».
Купуйте свіжий номер газети «Неділя Закарпатські новини» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!
У продажу із 5 липня.
