Вимагачеві закарпатець простягнув 100 гривень і намалював на купюрі три хрести
Родину Міщенків знали усі як дуже трудящу і порядну. Великих статків вони спочатку не мали. Але в 90-х почав у країні підніматися малий бізнес. Міщенки були зовсім наївними – вважали, що можуть відкрити і якусь свою справу. Продали вони батьківську хату у селі. А ще набрали кредитів – і згодом відкрили у селі деревообробну майстерню, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
- ⇒ Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50
Дуже в них були якісні всі верстати та інструменти. Бо їхній двоюрідний брат жив у Німеччині. То вони все й купували там. Хай дороге – зате й дуже надійне. Тобто це був добротний товар, а не той, який так щедро висипали на наші ринки у 90-х.
Дуже важко довелося їм із самого початку обом працювати – але ж треба було хоча б відбити гроші, які вони напозичали. Людям їхня продукція дуже подобалася. Адже це були добротні речі з дерева. Але тільки через 5 років їм вдалося вийти бодай на 0 – перекрити всі свої витрати.
Тоді їм і почалося вже легше дихати, бо завжди в них були заробітки. Не треба було вже журитися, як віддавати кредит. Але тоді в людей запросто можна було і відібрати будь-який бізнес. Хто сильніший – той тоді і вижив. І от якогось дня у їхню майстерню завітали бритоголові молодики – їх сюди спрямував кримінальний авторитет. Молодики зажадали 100 тисяч доларів. А ще – віддати усі верстати й інструменти.
Звичайно, Міщенки опиралися. Але круті хлопці стали погрожувати, що розправляться з дітьми та родичами. Правди шукати було ніде. Суд був підкуплений. А захищати скривджених навряд чи хтось би взявся. Всі боялися за власне життя.
Доларів у Міщенків не було. Тому віддали усе грошима – українськими. А свідком цього дійства став кримінальний авторитет. Ігор Міщенко – власник цього маленького підприємства – наостанок простягнув своєму ворогові 100 грн. І намалював на купюрі три хрести.
– Що, автограф мені ставиш? – задоволено посміхнувся бритоголовий.
– Можеш вважати, що так, – сказав Ігор. – Якщо не боїшся,то бери гроші! Та ти не хвилюйся – вони не на смерть, то просто твої хрести на все життя. Якими ж саме вони будуть – не знаю. Але уникнути тобі їх не вдасться. Можеш навіть не мріяти якось їх позбутися! Та що тобі – ти ж такий сильний. Що тобі якісь три хрести?
Ворог засміявся Ігореві просто в обличчя. Взяв і цього останнього дарунка – 100 грн.
З того часу минуло 5 років. Родина Міщенків вибралася з того стресу. Ігор з дружиною тяжко працювали на заводах за кордоном.
А той їхній вимагач одного разу потрапив в аварію. Був напідпитку, не впорався із керуванням і полетів у кювет. Разом із ним їхали мати і двоє його дітей. Автомобіль потрощило, але саме правим боком – де сиділи всі його пасажири. А сам він відбувся тільки переляком.
Прилетіла «швидка» – людей у непритомному стані транспортували в лікарню. І всіх вдалося врятувати. Але фактично всі ці люди стали овочами. Вони нічого не розуміли. За ними треба було доглядати і годувати їх. Хтозна, чи це було б найбільшим горем, коли б вони одразу загинули – ніж дивитися на рідних людей, не бачити в їх очах навіть проблиску свідомості.
Звичайно, гроші могли полегшити такі страждання. Можна було найняти людей, які допомагали би доглядати за рідними. Але загалом це було велике випробування.
От одного разу до цього колишнього бандита прийшла медсестра, щоб черговий раз зробити крапельниці. Він розрахувався з нею. Але вона поспішила дати здачу, бо вважала, що платять їй багато. Вона відкрила гаманець і простягнула здачу хазяїну. Це була сотня гривень. Коли господар її побачив, вхопився за серце. На ній були зображені хрести – чи не ті ж самі хрести, які намалював на купюрі той чоловік, котрого він скривдив 5 років тому.
Медсетра теж побачила цю купюру і почала вибачатися, що інший грошей у неї зараз нема. А те, що вони підмальовані, вона й не помітила. Але хіба міг господар розказати їй усю правду про те, якими шляхами ці гроші повернулися до нього. Побажання того, хто їх повернув, таки здійснилося. Він зараз мав у житті 3 неймовірно тяжкі хрести – нерухомих дітей та матір, на страждання яких мав дивитися і вдень, і вночі.
Віра КОБРИН, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
