Сфера, в якій можна заробити – туризм. Українка про життя в Чорногорії
У Чорногорії легко влaштoвувати осoбисте життя. Там багато самoтніх чoловіків, і всі вони люблять слов’янських дiвчат. Але заради роботи їхати не варто – це бідна європейська країна, тут високий рівень безробіття, пише Gazeta.ua.
- ⇒ Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50
Олександра Цецхладзе розповідає про життя в чорногорському місті Будва. Вона веде блог про Чорногорію і мріє робити незвичайні багатоденні тури
“Був не туристичний сезон, я покаталась по сусідніх балканських країн і усвідомила, що більше не хочу гнатися за кар’єрою, жити в стpесі та без вихідних. Повернувшись з відпустки, я стала шукати віддалену роботу, щоб після переїзду мати базу і не залежати від місцевої сезонної роботи, боса та офісу, – згадує Олександра – 4 червня 2011 року я переїхала. Сестра і її чоловік прилетіли зі мною, щоб подивитися країну. Але через тиждень вони поїхали, і я залишилася одна”.
ПЕРШІ ДНІ ТА АДАПТАЦІЯ! Перший місяць був найважчим. Потрібно було заново шукати друзів, налагоджувати контакти. На щастя, влітку це не складає труднощів. Дні проходили весело, з’явилися перші знайомі.
Три місяці, протягом яких турист може перебувати в Чорногорії без візи, пролетіли непомітно. Після я зробила робочу візу. Зараз закони для іноземців набагато жорсткіші, а процедура оформлення займає багато часу і сил. Щомісяця умови змінюються.
Будву я вибрала, тому що була тут три рази. Це головний курорт, куди вихідним приїжджають люди з різних куточків Чорногорії. Туристичні оператори України, Білорусі та Росії націлені на Будванська Рів’єра, тому в місті можна зустріти своїх однокласників, колишніх колег або знайомих.
ЯК З’ЯВЛЯЮТЬСЯ ДРУЗІ? У перший рік я не хотіла ні з ким спілкуватися. Мабуть, втомилася від великої кількості людей в Києві. У мене була лише одна подруга, з якою я випадково познайомилася на Facebook. Але при бажанні заводити знайомства в Чорногорії легко, як і влаштовувати особисте життя. Тут багато сaматніх чoловіків, і всі вони люблять слов’янських дівчат.
Люди знайомляться в закладах або через спільних друзів. Є зустрічі української діаспори та різні тематичні збори. Зазвичай вони проходять після туристичного сезону, з жовтня по травень.
МОВНИЙ БАР’ЄР! Спочатку я намагалася вчити мову вдома: перекладала пісні, купила словник, звантажила самовчитель. На перших порах здається, що мова дуже схожа на нашу. Через 2 місяці можна навіть заговорити. Але вести адекватний діалог не вийде. Тут є 2 виходи – брати викладача за 5-10 євро в годину або ж зануритися в місцеве середовище. Другий варіант набагато кращий. Можливо, варто поїхати в якесь село на півночі країни.
Pосійську тут теж чудово розуміють. У складних ситуаціях мене виручала подруга. Деякий час я працювала зі знімальною групою з Белграді. Саме тоді я подолала страх і нормально заговорила. Знання мови – великий плюс, який допомагає вирішувати багато питань.
РОБОТА І БІЗНЕС. Заради роботи в Чорногорію їхати не варто – це бідна європейська країна, тут високий рівень безробіття. Середня зарплата – 300-500 євро. Це дуже мало, при тому, що штраф за перевищення швидкості, наприклад, – 60 євро, а за паркування в недозволеному місці – 130.
Сфера, в якій можна заробити – туризм. Можна здавати вілли або машини в оренду, проводити екскурсії. Раніше багато хто з тих, хто переїхав, виступали в якості посередників, але зараз цей відсоток значно нижчий через популярність сервісу booking.com. Крім туризму, тут добре розвинена сфера послуг. Кожен шукає собі перукаря, майстра манікюру або лiкаря. І бажано, щоб вони розуміли російську.
Побудувати великий бізнес тут неможливо – немає ринку. Чорногорці воліють ходити до своїх. Тільки зарекомендувавши себе, можна їм щось запропонувати. Розраховувати виключно на діаспору немає сенсу.
Я ніколи не хотіла працювати в туризмі, але на прохання друзів почала проводити екскурсії. Тепер займаюся індивідуальними турами для невеликих груп.
Я люблю нестандартні місця, добре знаю країну і місцеві дороги – мене можна назвати вічним мандрівником. Спочатку, звичайно, знань не вистачало, тому я провела чимало вечорів за книгами. Зараз веду блог про Чорногорію і мрію робити незвичайні багатоденні тури.
ПРО ЦІНИ І ПОКУПКИ. Ціни на їжу та оренду житла в Чорногорії набагато нижчі, ніж в Західній Європі. У 2011 році життя в Будві мені обходилася не дорожче, ніж в Києві. Зараз порівнювати немає сенсу. Тут немає інфляції, але цінник змінюється влітку. Проїзд на таксі, наприклад, дорожчає в 3 рази, піднімаються ціни в магазинах і ресторанах.
З вересня по травень все різко дешевшає, тому взимку я витрачаю у 2-3 рази менше, ніж під час туристичного сезону.
Крім того, тут дорожчий інтернет і мобільний зв’язок. І вони набагато гірші. Дорожчі комунальні послуги, і при цьому немає центрального опалення. Взимку це жaxливо. У Чорногорії немає морозів, але є зливи, урагани та африканський пісок, висока вологість і багато цвілі, якщо невдало вибрати житло. Іноді на вулиці буває тепліше, ніж удома.
ПРО НОВІ ГАСТРОНОМІЧНІ ЗВИЧКИ. Традиційна балканська їжа достатньо проста і часто готується на грилі. Спробувати плескавіца, чевапчичи або ягнятину можна в ресторанах, тому я не готую ці страви вдома.
У моєму раціоні з’явилася середземноморська кухня – креветки, морська риба, оливки. Дуже люблю домашні сири.
Перші 2 роки божеволіла від кількості екзотичних фруктів. Всім раджу приїжджати сюди восени, найкраще у вересні-жовтні. Саме в цей період починаються мандарини та величезні солодкі гранати, яких немає в Києві. Потім йдуть апельсини, хурма, ківі, грейпфрути, кумкват. І все це у величезній кількості. Раніше я ніколи не їла стільки фруктів, не пекла пироги з ківі та не робила джем з апельсинів і кумквата.
ЦІКАВІ МІСЦЯ. У Чорногорії у мене є два улюблених місця. Перше – Боко-Которська затока, на який потрібно дивитися і зверху, і знизу. Те, що пропонують на кораблях, не завжди цікаво, а здійснюючи самостійну прогулянку, турист не завжди знає, куди йти й що дивитися. Наприклад, не всі знають, що в затоці є Клaдовище білих емігрантів, на якому пoхoвані українці, які втекли від Жовтневої революції століття тому.
Друге – національний парк “Дурмітор” на півночі країни. На гірський перевал від міста Плужіне до міста Жабляк можна потрапити тільки на машині – сюди не возять автобусні екскурсії. Це найвищі вершини Чорногорії по 2,5 тисячі метрів, де навіть влітку лежить сніг, ростуть крокуси та бігають баранці. Не розумію, чому Міністерство туризму не освоює інші горизонти, а пропонує одну і ту ж програму з року в рік.
На території країни є багато австро-угорських фортець, що добре збереглися. З них відкриваються приголомшливі види. Але їх теж чомусь не реставрують. За історичну складову дуже люблю Цетіньє. Наші люди не розуміють його і їздять тільки в монастир. Місто довгий час було столицею, там є місця, на які варто подивитися. Це і будівлі колишніх посольств, і резиденція президента, і музей грошей, про який мало хто знає.
