Закарпатець взяв земляка у рабство, експлуатував, знущався над ним, бив, а далі зв’язаного вивіз у ліс

[Total: 1    Average: 3/5]

Із поламаними пальцями чоловік мусив мити туфлі господаря, до якого приїхав заробити на подарунок дружині

Ця справа тягнулася два роки і тільки днями суд виніс вирок рабовласнику  з Хустщини, який на Рівненщині утримував у себе вдома раба, а потім вирішив від нього позбутися, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

  • ⇒ Подавайте оголошення у газету «Закарпатські оголошення» ⇒ 050 222-50-50

Для 58-річного хустянина Михайла Бублія сезонна робота закінчилась трагічно. Його лише дивом не вбили. Врятували випадкові незнайомці, які опинилися саме в той час у будиночку посеред лісу. У рабстві нещасний провів більше трьох тижнів і при цьому не мав змоги повернутися додому, бо «хазяїн» відібрав від нього телефон і паспорт. Крім того, в чоловіка не було грошей, бо 51-річний рабовласник за роботу йому не платив.

Газета «Неділя Закарпатські новини» спробувала з’ясувати, що ж відбувалося між колишніми земляками в чужій області.

Колись Михайло позичив від Василя Вайнагія гроші, але так і не повернув.

Чоловіки зналися між собою, бо Вайнагій раніше жив у Крайникові, що також на Хустщині, утім згодом переїхав у Рівненську область.

Закарпатці випадково зустрілися на вулиці в Хусті, куди Василь приїхав у справах. Він спитав Михайла,  коли той  збирається повернути борг. Однак грошей у хустянина не було, тож Вайнагій запропонував відробити  і запросив до себе. Бублій погодився, бо хотів заробити на подарунок дружині, утім платити йому роботодавець не збирався.

Він відвіз чоловіка до себе і змушував виконувати всю роботу по господарству: збирати ягоди, гриби, лагодити огорожу, поратись по господарству. Нещасний мусив всіляко догоджати господарю. Якщо Василю щось не подобалось, він бив свого «раба». Михайло просився додому. але його не відпускали, мовляв, ще не відпрацював. Хоча чоловік був переконаний, що вже давно перекрив борг, та ґазда запевняв, що він живе в нього вдома безкоштовно, харчується, тому має працювати далі.

Так промайнув вересень. А на початку жовтня між чоловіками стався конфлікт. Михайло напився і від нього зник кролик, за яким він доглядав.

Це дуже розізлило «рабовласника». Він побив старого, закрив у погребі, а згодом пов’язав і вивіз до Тернопільської області, де за словами Михайла, збирався вбити.

«У мене вся голова була побита, – розповів закарпатець. – Він ногою мене вдарив у щоку і зламав щелепу. Став на руку ногою і переломив два пальці. Я був у нього прислугою, він знущався наді мною, постійно гамселив. Поламав на мені швабру, закинув на ліжко і почав бити ногами. У мене були вставні зуби, він взяв і поламав їх. Далі сказав: «Іди туфлі мені мити!» Я вже з поламаними пальцями мусив виконувати його забаганку, хоча рука напухла і все дуже боліло. Я був весь у крові. Він зняв з мене одяг, дав свій і наказав сісти в автобус. Я розумів, що мене намагаються позбутись, тому запитав, чи лопату брати. Він сказав, що ні. Думаю собі, фінал буде такий: за ноги підвісить десь у лісі і вб’є, як він неодноразово й обіцяв щоразу,  коли я просився додому».

Справді розлючений Вайнагій вирішив прибрати свого немічного старого «раба». Але перед тим ще на декілька годин закрив свого бранця у льох. Там його також періодично бив. А щоб замести сліди, відвіз чоловіка і іншу область. Саме на Тернопільщині і мала відбутися розв’язка подій.

Тож Михайлові зв’язали руки та ноги пластиковими хомутами, посадили на заднє сидіння мікроавтобуса та привезли на Кременеччину у село Лідихів, до будинку знайомого Василя. У приміщення його заштовхали силою, бо бранець іти не хотів.

Хата знаходилась край села, майже в лісі. Там мало хто проходив, тож закарпатець сподівався, що зайвих свідків не буде.

Там кат кинув свою зв’язану жертву на ліжко, а сам пішов із напарником у бар, обговорювати деталі подальших дій. Михайла накрили, наче мертвого, простирадлом, і він покірно чекав розправи, адже не міг ні втекти, ні чинити будь-який опір.

Хустянина врятував лише щасливий збіг обставин. Справа в тому, що в хаті, де хустянин чекав смерті, крім господаря мешкав і 20-річний Павло Мигович.

«Я зайшов у  будинок з товаришем і побачив, що на ліжку хтось лежить. Чоловік був зв’язаним і накритим. Я перелякався, думав, що він мертвий, навіть не вмикав світло і пішов до дверей, де на мене чекали колеги. Кажу їм: «Хтось на моєму ліжку лежить», – поділився спогадами юнак.

Хлопці справді дуже перелякались і не знали, що робити.

«У нас був шок, – каже Віталій Ярмусь, який також був свідком. – Ми спочатку вийшли, щоб він нас не побачив. Потім, коли повернулись, Павло запитав: «Ви хто такий?» Ми зняли з нього покривало і помітили, що дядько дуже побитий. Було моторошно. Ми розв’язали його і викликали поліцію».

«Чоловік був буде побитий. На цьому були тілесні ушкодження – і на голові, і на обличчі. Синці були й нові, і давнішні, – розповів дільничний правоохоронець Юрій Решетило. – Це означає, що його били не лише в той день. Ми доставили його в лікарню, де йому надали необхідну медичну допомогу».

Медики констатували у закарпатця  струс мозку, рвану рану голови, забої обличчя, рук, грудної клітки та перелом пальця, тож наклали гіпс, обробили і зашили рани. Але оскільки у Михайла не було ні документів, ні грошей, змушені були його тримати в себе до тих пір, поки з місцевого бюджету не виділили кошти, за які можна було купити хустянину квиток додому.

Лікар, який виходжував чоловіка, зізнався, що він був дуже голодний, перші три дні інтенсивно від’їдався, що свідчить про те, що його в рабстві годували не часто.

Сам Михайло зізнався, що з усього майна в нього залишилися лише черевики, радів, що слідчий купив і передав йому ложку, а медсестра купила воду і пачку цигарок.

Василь у суді свою провину визнав та все списував на те, що боржник до нього на Рівненщину приїхав добровільно.

«У середині вересня 2017 року він у місті Хуст Закарпатської області, я зустрів Михайла. Оскільки він шукав роботу, то запропонував поїхати збирати малину, але не до мене, а до  інших людей. Через декілька днів він та ще один чоловік приїхали в село Башарівка. Михайло  збирав малину в селі Лідихів Кременецького району. Також він у лісі збирав гриби. Фактично проживав у мене вдома. Ми не домовлявся про виконання якоїсь роботи за гроші. 7 жовтня я приїхав до себе додому. Михайло був п’яний і загубив кроля. Мені це не сподобалося. Під час суперечки я почав його бити дерев`яною ручкою від віника в різні частини тіла, але не сильно. Михайло в цей час оступився та в нього з рукава випав ніж. Мене це розізлило  і я почав гамселити його руками та ногами в різні частини тіла. Не пам`ятаю, чи наступав йому на руку. Всі удари наносив у стані збудження, оскільки думав, що  Михайло приберіг для мене ножа. Відтак я його схопив та затягнув у підвал, де закрив. Під вечір того ж дня витяг та посадив у машину й завіз у Лідихів до знайомого. Завів його в будинок, зв`язав, щоб нічого не вкрав, та пішов у  село шукати брата товариша. Через 15-20 хвилин прийшла поліція», – йдеться свідченнях, зафіксованих у єдиному державному реєстрі судових рішень.

Цивільний позов Василь не визнав, переконував, що за оплату праці зі своїм «рабом» він не домовлявся, тому платити йому нічого не збирається. Що ж стосується відшкодування моральної шкоди, то виявив готовність заплатити 5 тисяч гривень.

Утім Михайло переконував, що ніякого ножа в нього не було, а після катувань йому довелося протягом тривалого часу лікуватися, він не міг працювати, хоча є батьком шістьох дітей.

Тож суд хоч і визнав Василя винним у незаконному поневоленні іншої людини, що супроводжувалось заподіянням фізичних страждань та нанесенні тілесних ушкоджень середньої тяжкості, але присудив колишньому закарпатцеві всього два роки позбавлення волі, але в той же час звільнив його від відбування покарання, обравши до нього умовне з іспитовим строком на один рік.

Що ж стосується цивільного позову, то з «рабовласника» стягнули на користь Михайла 30 тисяч гривень моральної шкоди.

Марія УЖАНСЬКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Comments are closed.