Закарпатець шукав самотніх жінок, закохував у себе і оббирав
Я працюю суддею. Знаю стільки історій, що чи не в кожному випадку можна писати новелу або навіть цілий романи. Звичайно, найчастіше історії – дуже сумні. І от тоді я ще довго сумую разом з їхніми персонажами. Бо ж не так легко відпустити із серця сюжет, до якого ти і сам був причетний. Але буває й так, що свідчення, які дають підсудні та інші люди, заставляють тебе усміхнутися крізь сльози. І про один з таких випадків я й хочу розповісти вам, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
- Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!
Історія цю на сьогодні, навіть можна сказати, – трохи банальна. Один із моїх підсудних – назвемо його Ігорем – був справжнім альфонсом. Він шукав найбагатших жінок у літах і намагався з ними подружитися. До весілля в нього чогось ніколи не доходило, адже він наперед знав, що хоче від тієї чи іншої жінки, тому не хотів заплямувати собі життєву історію.
Своїх жертв він спочатку зачарував чудовим голосом, прекрасними манерами, турботою і ніжністю – всім тим, чого так бракує жінкам, особливо тим, які гостро відчувають самотність. Ну, а невдовзі їх банально обкрадав. І це ставалося на тому етапі їхніх стосунків, коли жінки вже цілком довіряли йому все у своїх володіннях. І він із зав’язаними очима міг визначити – де які коштовності стоять і що чого вартує та чи інша річ у їхній господі.
Тож не дивно, що він вибирав найдорожчі речі для крадіжки. Адже перед тим отримував консультацію найбільшого фахівця -господині дому, яка навіть нічого не підозрювала. Одного чудового дня така жінка поверталася додому і розуміла, що її обікрали. І навіть не могло викликати сумніву, що це справа рук Ігоря.
Але розповідати про цю історію оточуючим вони соромилися. І тому чоловікові дуже часто все сходило з рук. Аж поки він не натрапив на справжню фурію, яка і не думала давати йому спокій. Вона не тільки заявила в поліцію, а й наняла приватного детектива і затягнула у цю справу всіх своїх знайомих.
Тож швидко усе місто знало про витівки Ігоря. Та не тільки це місто, але й інші міста. Таким чином жінка скоро дізналася, що Ігор – Великий Мисливець і вже вполював немало здобичі. Його скривджені жертви зізналися про все у тих розмовах, які виникають під час жіночої відвертості між скривдженими жінками. Звичайно, це, мабуть, були не всі його жертви. Але навіть цей реєстр вражав своїм розмахом. І можна тільки уявити, наскільки збагатився цей легендарний Ігор на жіночий довірливості.
Нарешті його таки знайшли. І я побачила перед собою дуже милого, ну дуже приємного чоловіка який не дуже хоче давати свідчення, але готовий роздавати усім компліменти. Ні, це був не суд, а справжнє шоу Великого пройдисвіта. Дуже важко було з ними працювати, адже він ухилявся від конкретних відповідей.
Але коли вже нарешті всі подробиці було з’ясовано, я спитала його – не так через формальну процедуру, а просто з цікавості, – чому він обікрав цю жінку. І що він зробив з цими коштовностями.
Запитання було риторичним. Бо ж зрозуміло було і мені самій, і всьому залу, що його Величність аж ніяк не збирається відповідати на нього відверто.
Але Ігор не розгубився. І тут він розчулено поглянув на одну із своїх останніх жертв і таким закоханим милим голосом промовив:
– Я переплавив це золото, щоб зробити собі масивний перстень та ланцюжок на шию. І все це – тільки для того, щоб пам’ятати про неї вічно.
І тут вже майже всі, хто сидів у залі, не стрималися від сміху. Оце талант! От як виглядає народний самородок. Ні, він мав піти на сцену – зробити собі кар’єру і заробити купу грошей та безліч закоханих прихильник прихильниць. Але він зрадив своєму покликанню і став на шлях злочину.
Оксана ПОП
