Мукачево могло на сьогодні залишитися без ратуші. Як її вдалося відстояти
Мукачівський адвокат Виктор Пишковций оприлюднив маловідомі факти про долю архітектурної будівлі міської Ратуші:
(ДОКУМЕНТ)
- Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!
«НАМ ВДАЛОСЯ ВРЯТУВАТИ МУКАЧІВСЬКУ РАТУШУ»
Одна з найбільших архітектурних родзинок Мукачева – міська ратуша, ледь не стала власністю… Акціонерного товариства «Електрон».
Виявляється, що у даному приміщенні працював один з їх структурних підрозділів – Науково-дослідний інститут телевізійної техніки. «Прописали» вищезгаданий інститут у ратуші 25.06.1976 року, на підставі рішення виконкому Мукачівської міської ради, за №233 «Про передачу на баланс Львівського виробничого об’єднання «Електрон» адміністративної будівлі по вул. Пушкіна, 2, для створення галузевого науково-дослідного технологічного інституту телевізійної техніки». Дане рішення було затверджено наступним рішенням Закарпатського обласного виконавчого комітету від 06.07.76 року. Добре, що на той час ще існувало таке поняття, як «баланс», а не власність, бо ми би вже у 1976 році «попрощалися» з ратушею, як з об’єктом комунального майна.
Ще одне рішення, яке у майбутньому допомогло залишити ратушу у власності громади – рішення виконкому Закарпатської обласної ради народних депутатів від 05.02.1980 року №35, яким дана споруда була віднесена до категорії пам’ятників архітектури місцевого значення.
Та повернемося до суті. Загроза відчуження ратуші стала реальною у 1992 році, з початком епохи роздержавлення. Створювалися акціонерні товариства, підприємства різних форм власності. Чимало майна громади тоді відійшло до рук спритних «ділків», і не в одному Мукачеві.
Саме в цей період, керівництво львівського телевізійного заводу АТ «Електрон» вирішило включити у акції свого Товариства будівлю ратуші. Маючи статус адмінбудівлі, вона б стала частиною майна товариства, і в подальшому її долею розпоряджалися би вже акціонери.
Юристом Мукачівського виконкому тоді працював адвокат Віктор Пішковцій, який і повідав нам цю історію: «Особисто для мене, як мешканця міста Мукачева, було справою честі виграти судовий процес і зберегти історичну спадщину, пам’ятку архітектури – будівлю Ратуші для майбутнього покоління мукачівців!
Спочатку нам вдалося скасувати рішення «Про передачу адміністративної споруди на баланс Львівського виробничого об’єднання «Електрон» адміністративної будівлі по вул. Пушкіна, 2». Після цього рішенням Закарпатського облвиконкому від 21.02.1989 року №28 споруда була передана на баланс Головного управління архітектури та містобудівництва Мукачівської міської ради. Відповідне рішення прийняла і Мукачівська міська рада.
Вищезгадані рішення були затверджені розпорядженням представника Президента України від 11.06.1992 року № 117, і спірну споруду було зобов’язано повернути на баланс Мукачівського міської ради народних депутатів.
Але, не тут воно було… Керівництво інституту та АТ «Електрон» ігнорувало це рішення і категорично відмовлялося звільнити приміщення ратуші.
Тодішній Голова виконкому Мукачівської міської ради Микола Йосипович Роглєв доручив мені, як завідувачу юридичним відділом виконкому, подати матеріали до Арбітражного суду Закарпатської області для примусового переселення інституту.
Справа була настільки резонансною, що на судове засідання прибули навіть високопоставлені представники АТ «Електрон», в тому числі і генеральний директор Акціонерного Товариства пан Рибинок, їхні юристи та безліч консультантів, тобто «вся королівська рать».
Рішенням Державного Арбітражу Закарпатської області від 08.10.1992 року було зобов’язано відповідача НДТІ «Електрон» в тримісячний термін звільнити приміщення по вул. Пушкіна,2 в м. Мукачево і передати Мукачівській міській раді. Це рішення було оскаржене у Вищому Арбітражному суді міста Київ. Але і тут вони справу програли – рішення Арбітражного суду Закарпатської області від 08.10.1992 року було залишено в силі.
Не дивлячись на те, що справедливе рішення вступило в законну силу, відповідач усіляко зволікав і ухилявся звільнити приміщення ратуші, ставив усі можливі і неможливі перешкоди. Крапку в цій історії було поставлено тільки тоді, коли я змушений був подати матеріали до Мукачівського міськрайонного суду про примусове виселення відповідача. І тодішній голова Мукачівського міського суду – Іван Юрійович Рибар, виніс важливе для громадськості міста рішення про виселення відповідача із приміщення ратуші і передачу її у комунальну власність Мукачева!
І на завершення, цікава деталь. Після судового засідання генеральний директор АТ «Електрон» поцікавився у мене про те, мовляв, чому ми так вперто відстоюємо дану справу, адже вони ратушу з собою у Львів не заберуть? На що я йому відповів, що це є історична та архітектурна пам’ятка міста і гордість мешканців Мукачева. Заодно і я йому задав запитання: як би він поставився до подібної ситуації, якщо б їх знаменитий Львівський оперний театр включили в акції якогось підприємства у місті Мукачеві, наприклад – АТ «Трикотажна фабрика «Мрія» або «Мукачівприлад»? Він зніяковів, схвильовано та емоційно відповів, що це неможливо і цього бути не може, бо це їх архітектурна пам’ятка і гордість львів’ян… На мою думку далі коментарі зайві!»
За сприянням
Юрій Кравчук Kateryna Legerda для «Наша справа Закарпаття»
