Закарпатка хотіла, щоб дочка стала вчителькою, але та обрала зовсім несподіваний шлях у житті

[Total: 0    Average: 0/5]

Посмішка кожної жінки особлива: щира чи загадкова, лукава чи відкрита… Віра Немеш також посміхається по-особливому – лише вустами, зберігаючи в очах глибокий сум, а може втому… Проте спостерігати за не надто активною мімікою її обличчя хочеться, як хочеться читати книжку: слово за словом заглиблюючись у простір справжніх, а не показних емоцій, крок за кроком поринаючи у безкрай життєвої, а не вигаданої історії людського життя. Життя, у якому успіх спирається на непростий досвід, а щастя спинається на гірких випробуваннях долі! – пише газета «Неділя Закарпатські новини».

  • Більше цікавих новин читайте у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купуйте газету у кіосках Закарпаття!

– Нас у родині було четверо. Мама – учителька, батько – лісник. І, звичайно, мама хотіла, щоб дочка пішла її шляхом: щонайменше гарна літня відпустка (посміхається Віра Федорівна, згадуючи дитинство). А от мені з дитинства подобалося усе, пов’язане із торгівлею! У 1-й Тячівській школі, де я навчалася, був вибір у профорієнтації: друкарка чи продавець. І я, пам’ятаю, обрала друге, адже ще років з 4-5 хотіла навчитися рахувати  (сміється пані Віра)!

Ну, власне, саме таким чином – через дитячу замріяність – у житті Віри з’явилися цілком, здавалося, не популярні факультети вищих навчальних закладів: технологія консервування, технологія харчування… І саме через таке «специфічне» захоплення і майже ексклюзивну освіту 20-літня дівчина опинилася на вельми відповідальній роботі становлення елітного на той час закладу –  готелю «Закарпаття», а саме – його ресторану угорської кухні…

– Я відповідала за бухгалтерський облік продуктів на кухні. Щоб було більш зрозумілим, у чому полягали мої обов’язки, скажу так: щоденно цей заклад відвідували кілька груп з-за кордону. Вони харчувалися у нашому ресторані, у меню було чимало дефіцитних на той час продуктів, які постачалися за окремим списком. До моїх обов’язків входив повний облік цього товару до і після використання. І, не буду приховувати, це був великий обсяг роботи: і за масштабом, і за відповідальністю.

Завідувач виробництвом, інженер-технолог громадського харчування, заступник директора ресторану… У послужному списку цієї жінки є чимало пунктів, що не надто надихають гуманітаріїв, але однозначно викликають повагу. Адже цілком зрозуміло, що облік дефіциту у суворому до витрат державних коштів СРСР могли довірити людині не лише через наявність відповідного диплому, а головне – через характеристику особистісних якостей, яку тоді отримати по блату було неможливо. І те, що ці якості, необхідні для відповідальної роботи, у неї є, Віра Немеш довела неодноразово! Звичайно, довела не державі чи установам, а собі…

– Знаєте, ми намагалися постійно рухатися у ритмі з часом. А час же, пригадуєте, був непростим (сумно посміхається пані Віра). При ресторані ми відкрили одну з перших пекарень, для чого довелося вивчати досвід за кордоном… Але все це (готель і ресторан «Закарпаття» – прим. ред.), як ми розуміли, поступово «спускалося», тож і майбутнє з цим пов’язувати не вдавалося… Тому, перебуваючи у декретній відпустці, вирішила взятися за організацію вуличної їжі. Пригадуєте перші точки продажу хот-догів? Так, це – мій тодішній бізнес…

Згадуючи цей період життя, пані Віра помітно засмучується – непростий був час! Урешті, як і для багатьох людей – початок так званих «нульових». Чимало з народжених і «усталених» у 80-90-х на зорі становлення дикого капіталізму по-українськи розгубилося-загубилося, а ось вона, жінка з немодною освітою, крутим менеджерським досвідом, зіп’ялася на ноги, взяла долю у руки – і рушила будувати власний бізнес.

– У 2002-му році на проспекті Свободи в Ужгороді одними з перших ми відкрили кондитерську «Диво». Це було круто! Ми запрошували фахівця з Будапешта, аби він навчив наших майстрів класичним рецептам і технологіям – ми поставили собі планку дуже високу! Настільки високу, що витримувати її видалося дуже непросто… І тут справа не лише в суб’єктивних якихось причинах, ясна річ… Приміром, жодний супермаркет за кордоном не займається виготовленням кондитерки, а в нас уже незабаром усі більш-менш «магазини» перейшли на «самообслуговування». За таких обставин у співвідношенні ціна-якість виграє не якість, а ціна. Загалом у «солодкому цеху» Закарпаття конкуренція надвисока!

Зі зміною обставин і викликів пані Віра, уже не вперше, взялася підкорювати нові бізнесові висоти – цього разу готельного горизонту, відкривши «Готель-Бутік». Будували свою мрію, як кажуть, з нуля, продумуючи кожну дрібничку, облаштовуючи кожну «шпарину» майбутнього затишку для туристів…

– Ви знаєте, попри те, що робота у сфері обслуговування завжди непроста, адже клієнт вибагливий і, кажуть, завжди правий (хоча не завжди!), та готельний бізнес набагато простіший, аніж бізнес кондитерський. У «солодкому» бізнесі успіх залежить від сотні складових, починаючи від якості продукту і закінчуючи майстерністю кондитера, а тут – справа за чітко налагодженою схемою! Але сказати, що все так просто, не можу…

За межами публікації лишається чимало важливих, як на мене, подій і тез, якими пані Віра ділиться під час першого і не надто тривалого спілкування. Про це, мабуть, не варто говорити – не слід виносити на загал надто особисте, вважає моя візаві. Думку співрозмовника звикла поважати, надто коли мова йде про щиру людину, яка не прагне популярності…

– Чи вигідний готельний бізнес у такому маленькому місті? Так, вигідний! Чи роблять нам конкуренцію власники квартир «на добу»? Так, роблять! Але бізнес – це справа сильних людей. Це – виклик, якщо хочете! І якщо ти цей виклик приймаєш, то маєш на нього відповідати: чесно, із самовіддачею і повною відповідальністю. Урешті, я не маю права відступитися, адже цей бізнес ми започатковували родиною. Кожна деталь – від зовнішнього вигляду працівників до інтер’єру номера (а всі вони – особливі) –  замислена моєю дочкою, я їй довіряю в усьому. Також в усіх починаннях, а надто в цьому, моєю незмінною опорою і підтримкою був, є і буде, я переконана, мій чоловік. Урешті, ми мріяли, що цим бізнесом буде займатися наш син…

За усмішкою кожної жінки – ціле життя! А в ньому успіх так часто спирається на гіркі невдачі, а щастя спинається навшпиньки, перемагаючи біль… Усмішка кожної жінки, попри різні відтінки, дарує натхнення, адже має головні складові: любов, надію… і  Віру!

zakarpatpost.net

Loading...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *