Дочка шалено закохалася у коханця матері
Я знаю, що красива. Кажу це не тому, щоб похизуватися тут перед вами, а для того, щоб ви краще зрозуміли мою ситуацію. Але справа навіть не в тому, що я вродлива. А іще в тому, що я як дві краплі води схожа на свого батька. А він уже давно від нас пішов…
- Більше актуальних новин читай у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653
Мені ще не виповнилося і два роки, коли він кинув мою маму і мене, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Час від часу він допомагав нам – це так. Не кажучи вже про те, що він старанно сплачував на мене аліменти. Але про якусь там моральну підтримку мова ніколи і не йшла. Його родичі – ті взагалі вже й відхрестилися від нас. Якщо ми й потрапляли в якусь біду, вони навіть і не думали нам допомагати.
Ми з мамою залишилися одні – на всьому білому світі. І тому ніби і мали б підтримувати одна одну – завжди і всюди. А насправді все в нас із нею склалося зовсім інакше. Мама зганяла на мені злість – чи не кожен день. Всіляко намагалася розвинути в мені комплекс неповноцінності. Завжди говорила, що я хоч і гарненька, але ж дурепа, і нічого тут уже не поробиш. Що це й так усім видно. Перебільшувала вона завжди і всюди, особливо мої невдачі. А достоїнств у мені вона і не бачила – жодних.
Так ми й жили весь час – у тій тихій люті одна до одної. Хоча я й чудово розуміла, в чому тут і справді справа. Мало того, що я була вродлива, я ж повсякчас ще й нагадувала їй батька. Це ж її постійно ранило. До того ж час від часу моя мама намагалася ще й якось влаштовувати і своє особисте життя.
Але її женихи з часом зацікавлено зиркали ще і у мій бік. Тож сталося так, ніби й зовсім ненавмисно – стала конкуренткою для власної матері. Вона завжди підозрювала, що це я сама заграю з її залицяльниками.
Але ж то була неправда. Навпаки – я вже просто не могла відбитися від тих усіх їхніх домагань. А вони з радістю мене ще й весь час обмовляли перед мамою – ніби це з мого боку виникла ініціатива щодо них. А ще треба сказати, що жоден із маминих женихів мені насправді зовсім і не подобався. Вони чи не всі були занадто вже запопадливі. Мене вже аж нудило від тих постійних їхніх лестощів і на свою адресу, і на мамину.
Але доля любить посміятися над людьми і робить це деколи ще й дуже вправно. Бо у чергового коханця матері – Станіслава – я закохалася до нестями. Іронія долі в тому, що саме він і не відповідав мені взаємністю. А спочатку він і взагалі ще й не здогадувався про ті мої почуття. Просто він завжди сприймав мене як дитину. Але ж він був таки справжнім чоловіком. Не підлабузник, що вміє прикидатися – ні, він брав на себе відповідальність не тільки за власні вчинки, а й навіть за вчинки інших.
Одного разу я не стрималася – зізналася йому в тих своїх почуттях. І що ви думаєте – він за все це лиш дуже суворо висварив мене. Вважав, що це лиш такі мої вибрики, що мама мене надто вже розпустила.І що я думаю, ніби весь світ – це всього лиш мої іграшки. Саме так він і вважав – що я хочу мати його як чергову іграшку.
Мені було боляче все це чути від нього – від людини, яка дорожча мені за все на світі. Нічого він не знав – ні про мене, ні про мої стосунки з матір’ю. Одного дня, коли мама пішла за продуктами в магазин, я все ж таки спробувала переконати його, що це не так.
Наша розмова тривала тоді довго. Я зовсім і не почула, коли мама вже й додому повернулася. Не знаю, що саме вона тоді з тієї нашої розмови почула. Але й цього вже для неї було досить, щоб зрозуміти – я підступна дочка, яка хоче відбити у неї потенційного чоловіка.
Такою розлюченою я ще маму і не бачила. Вона вся аж палала від гніву. Сказала, щоб ми обоє – негідники, яких світ не бачив – у цю ж мить забралися з квартири. Славко намагався її якось заспокоїти – пригорнути до себе, але вона у нього кинула кружкою.
Все ж таки їй якимось дивом вдалося випхати нас обох за двері. Звісно, Станіслав як дуже відповідальна людина не міг залишити мене отак – одну на вулиці. І він відвів мене до своїх далеких родичів. А сам заночував у готелі.
Мама, звичайно ж, про все це згодом дізналася. Чути вона не хотіла, що Станіслав ночував окремо. Вирішила, що він зі мною живе. Я посварилася з нею – і навіть не думала, що назавжди. Скільки не дзвонила їй,вона не відповідала.
Скільки не писала листів, та відповіді від неї так і не дочекалася. Я так хотіла з нею поговорити і все пояснити, але мама була нездоланною. Вона вірила тільки в одне – у свої найгірші підозри.
Станіслава вона теж не прийняла. Отак я занапастила аж три життя. І навіть не знаю, що з цим маю робити далі.
Олена ПОПОВИЧ, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
