Чому на Закарпатті з Карпат видно аж до самих країв світу
Життя – не ті дні, що прожиті, а ті, що запам’яталися!
- Більше актуальних новин читай у газеті «Неділя Закарпатські новини»! Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653
СПОГАДИ ПРО БІБЛІОТЕКУ: ПОНАД ДВАДЦЯТЬ РОКІВ, ПРОВЕДЕНИХ У ЦЬОМУ СВОЄРІДНОМУ ЗАМКУ ІФ, НАКЛАДАЮТЬ ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ВІДБИТОК
Ужгородський університет готується через рік до свого 75-ліття. Це ювілей для усіх підрозділів, але найбільше – для чотирьох найстаріших факультетів, а також для вузівської бібліотеки, адже саме з цих п’яти структур і починався колись університет, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Його бібліотеці теж виповниться 75. І водночас – значно більше, понад два століття. Бо цю бібліотеку почав збирати ще владика Андрій Бачинський, забезпечивши їй перші дев’ять тисяч томів. Потім вона поповнювалася його наступниками. Так там з’явилося понад двадцять інкунабул другої половини XV ст., палеотипи XVI, сотні фоліантів подальших століть, унікальні манускрипти, мережані різним почерками. Після перетворення бібліотеки на університетсь¬ку вона прийняла зібрання закритого товариства «Просвіта», різних монастирів, інших організацій. Відтак пішли посилки з усього тодішнього СРСР, ці книжки мали перекреслені штампи десятків радянських бібліотек.
Бібліотека знаходилася у колишній (і нинішній) єпископсь¬кій резиденції.
Мій комп’ютер виправляє «бібліотеку» на «білотку» – українську назву едельвейсу. Навряд чи у техніки бувають обмовки за Фрейдом, але ця саме така. Споруда унікальна і сама по собі, як архітектурна пам’ятка, і подіями, що відбувалися усередині неї упродовж століть. Тут завжди був епіцентр духовно-релігійного і культурно-освітнього життя нашого краю.
На початку 1980-х відвідувачів зустрічав вазон із бутафорським кущиком юкки, який чомусь не зберігся. Взагалі, усе ще дихало старовиною. Атмосфера по той бік прохідної була зовсім іншою, ніж у місті. Час тут ніби зупинявся, принаймні, протікав значно повільніше, ніж деінде. Що й казати, понад двадцять років, проведених у цьому своєрідному замку Іф, накладають визначальний відбиток.
З усієї багатотомної творчості сталінського лауреата-орденоносця Петра Павленка зберігся один-єдиний афоризм (зате який!): «Життя – не ті дні, що прожиті, а ті, що запам’яталися!» Це саме про університетську бібліотеку. Вона дозволяла бути самим собою. Бо перші дні в університетських аудиторіях відверто розчарували.
Формально, звичайно, бібліотека була при університеті. Але фактично університет (принаймні, його гуманітарні факультети) існували при бібліотеці. Якщо робочий день починався в університеті, то продовжувався він потім у бібліотеці до самого вечора (у 1980-х бібліотека працювала до 20).
Антикварне дзеркало при вході, що відображало на своєму віку тисячі і тисячі людей, байдуже зустрічало і тебе. Наш старший товариш Б.Яценко, що теж тривалий час був читачем даної бібліотеки, попри всю беземоційність, таку характерну для його покоління шістдесятників, визнав, що пережив тут найкращі часи свого життя. При погляді з бібліотечного вікна згадувалася Гоголева фраза про те, що з Карпат видно аж до самих країв світу. Особливо якщо це вікно карпатської бібліотеки.
На абонементі завжди було людно. Зараз у це тяжко повірити, але колись люди читали книжки, за ними шикувалися цілі черги. Однієї бібліотекарки на абонементі не вистачало, їх завжди тут було дві-три. Ще більше публіки було у читальних залах, що тяглися один за одним, мов вагони поїзду. Самі фонди читального залу містилися в колишній єпископській каплиці. Тоді ми ще не знали, що під побілкою там сховані унікальні розписи Й.Бокшая, проте їхня енергетика якось впливала на підсвідомість тодішніх студентів. Каталог просто вражав своїм мільйоном карток. Довідково-бібліографічний відділ для мене був серцем бібліотеки. Щодня тут робилася виставка нових надходжень, і можна було оперативно ознайомитися з доброю сотнею свіжих видань. Відділ карпатознавчої літератури – колишній відділ літератури спеціального зберігання, це був справжній острів скарбів. На зламі століть з’явилися ксерокси. У мене збереглися тисячі перезнятих сторінок.
Я досі буваю у тих стінах кілька разів на рік, коли владики Мілан і Ніл дають прес-конференції чи вручають премії ім. Терелі й ім. Лучкая. Кожна така аудієнція, як мандрівка у молодість. Трапезна резиденції міститься у колишньому книгосховищі історичної літератури – символічно. Спочатку ти живеш у бібліотеці, потім бібліотека живе у тобі. Вона переїхала зі старого приміщення у нове, та продовжує і далі служити новим студентам.
Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
