На копійку амуніції, а на гривні амбіції: Картинки з книжкового ярмарку
Двадцять шостий Бук-форум у Львові вразив якоюсь суворою елегантністю.
Він був явно скромнішим за попередні, без зайвого пафосу і гонитви за рекордами. Якщо раніше кількість заходів доходила до тисячі, то зараз їх було ледве вісімсот, зате різко підвищилася якість. Зменшилася кількість авторів-початківців, яким здавалося ніби вони несуть світові ще ніким раніше не сказане слово. Взагалі, відчутно поменшало літературної молоді, про яку кажуть, що там на копійку амуніції, а на гривні амбіції. Лишилися саме ті, хто здатні втриматися на ногах у нашу добу суцільної турбулентності, видавати щороку нову книжку і лишатися цікавими для читачів.
Це нагадує історію циркових борців сторічної давнини. Зазвичай на арені цирку тривали суцільні «договірняки»: антрепренери домовлялися, хто кого має перемогти у конкретному поєдинку. І тільки раз на рік, у Гамбурзі борці змагалися по-чесному, аби для себе самих з’ясувати, хто чого вартий насправді. Львівський форум є таким самим гамбурзьким рахунком для сучасної української літератури, який показує її реальний пульс.
Що було би без такої виставки-ярмарку, показав Володимир Даниленко у своїй гострій сатирі на «сучукрліт». Його роман «Клуб «Старий пегас» присвячено київській письменницькій організації, яка великою мірою перетворилася на фешенебельне похоронне бюро для своїх перестарілих членів. Не менш дошкульна сатира на сучасні вузи, але найбільше іронії автор адресує автобіографічному персонажеві.
Багато в чому з цим твором перегукується «Клавка» Марії Гримич, присвячена літературному побуту 1947 року. Ідеться про тогорічний письменницький форум, на якому усі їли одне одного поїдом. відтоді мало що змінилося – хіба що гризуться вже не на ідеологічній основі, а на суто шкурній.
Великою мірою про той самий літературний побут і книжка Андрій Любки «У пошуках варварів». Це про мандрівки письменника доброю дюжиною балканських країн, про те як чужий почувається у чужому середовищі, як воно поступово робиться своїм, про умовність будь-яких меж.
Десь етапним став цей форум для Марії Матіос. Вона видала найбільшу за обсягом свою книжку (а може і взагалі з усього, що було представлено на ярмарку) – понад дев’ятсот сторінок великого формату. Роман-епопея «Букова земля» – про долю кількох поколінь буковинців (пов’язаних між собою родів) за 225 років. Та справа не тільки в обсязі. Вперше історія Буковини (у підручниках вона подається, так би мовити, через кому) постає у таких жвавих картинках, набуває плоті і крові. Можна тільки заздрити нашим сусідам, що отримали таку яскраву сагу.
Відомий львівський культуролог Тарас Возняк видає зібрання своїх творів у твердих палітурках, поки вийшло шість томів, планується двадцять. Те, Що раніше виглядало окремими статтями (переважно у журналі «Ї», вже вийшло 90 випусків), тепер постає як єдиний наскрізний текст, що творився упродовж майже півстоліття. Рідко хто з пишучої братії наважується збирати усе своє докупи, але воно того варте.
З історичної літератури найбільше запам’яталася нова серія івано-франківців «Звитяжці» – кілька десятків книжок з мемуарами учасників українських визвольних змагань 1917-1921 р. і Другої Світової війни. На цьому тлі цілком гідно виглядали й ужгородські «Карпати», що представили анотований «Путівник по фондах Державного архіву Закарпатської області». Уперше архівні фонди не тільки подані до уваги читача, але й детально і зацікавлено прокоментовані.
Український Пен-клуб (голова Андрій Курков) шляхом голосування своїх членів уклав список із ста найвидатніших творів української літератури від Григорія Сковороди до наших днів. Список виявився доволі несподіваним (він викладений в Інтернет). Як зазначили на презентації, два найперші місця посіли «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського і «Палімпсести» Василя Стуса.
Форум залишив добрий післясмак. Попри те, що покупців на ньому ще менше, ніж раніше (се ля ві), переважна більшість видавців стоїчно протрималася на місцях до недільного вечора. Дехто перебрався з Палацу мистецтв на подвір’я (там торгові місця дешевші). Приїхали переважно ті, хто не міг не приїхати. українська книжка продовжує жити незважаючи ні на що. І у цім наша сила…
Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини»