Чим займається і де тепер живе закарпатський Москаль
На сайті Главред відбувся чат із політиком, колишнім головою Закарпатської обласної державної адміністрації Геннадієм Москалем. Звільнившись з посади голови Закарпатської ОДА, Москаль брав участь у парламентських виборах як самовисуванець, балотувався по 106-му окрузі на Луганщині, але програв.
- Живі історії, більше ексклюзивних новин читай тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653
Поки що Геннадій Геннадійович повернувся додому у Чернівці – відпочиває після п’яти років без відпусток. Розповідає, що найкращий відпочинок для нього – кататися по горах на квадроциклі або гірському велосипеді, інколи долаючи по 300 кілометрів за день.
Але додає, що без роботи довго сидіти не буде – впевнений, що швидко її знайде, або вона його. Подаємо зі скороченнями стенограму чату із Геннадієм Москалем.
– Геннадію Геннадійовичу, чим пояснюєте свою поразку на виборах, як її сприйняли? Чому не пішли на вибори у списку однієї з партій? Чим плануєте займатися тепер? Не зникайте, будь ласка, з активного політичного життя країни, бо такі люди їй конче потрібні!
– Я не захотів іти на парламентські вибори в складі жодної політичної партії. А оскільки нове виборче законодавство ще не підписано президентом, а старе – ще не скасовано, я мав повне право висуватися як позапартійний кандидат по мажоритарному округу. Я висувався на Луганщині, на округу з центром у місті Сєверодонецьк. Чому саме Луганщина? По-перше, з людьми, які балотувалися на Закарпатті, я був у нормальних відносинах. По-друге, я не хотів давати приводів для розмов, що я, мовляв, використовую адмінресурс, аби потрапити в парламент – не захотів «наводити тінь на плетінь». Тож я пішов на вибори у Сєверодонецьку. Ліпше би я туди не ходив! Бо, приїхавши туди, я був просто приголомшений.
Нагадаю, що у 2014 році я прямо з парламенту потрапив на Луганщину, коли якраз тривали гарячі бої, там перебував до середини 2015 року, а після того був переведений на Закарпаття. Те, що я побачив на Луганщині зараз – це к…пець! Люди, які не знали, як це – продавати свій голос на виборах, принаймні у 2005-2006 роках, тепер продавали його за безцінь. Наприклад, приїжджаєш до села, а люди, не соромлячись, одразу запитують: «Що будете давати?». Але я не приїхав щось роздавати за їхні голоси, я так їм і сказав. Я говорив: «Подивіться на область – вона на останньому місці в Україні – країні, яка визнана міжнародними організаціями найбіднішою в Європі!». Поцікавився, за що вони продають голоси… Виявилося – за 5 кг цукру (це 80 гривень) або за 100 гривень! Йолки-палки, так можна скупити всю Луганську область! В принципі, так і зробили деякі люди, побачивши такий менталітет. Але так можна скупити всю Україну!
Чим я планую займатися тепер? Трохи відпочити. Скільки ж можна працювати… Працюю з 1970 року. А за п’ять останніх років я жодного разу не був у відпустці. Коли я звільнявся, то невикористану відпустку в грошовій формі мені компенсували. А далі – подивимося. Я без роботи довго сидіти не буду. Думаю, я її знайду швидко. Або робота знайде мене. У новій владі я абсолютно нікого не знаю. Вони не були колом мого спілкування. Якщо раніше приходили люди з великим «багажем» і були відомі мені особисто, то зі «слуг народу» я нікого персонально не знав, жоден із них мені в поле зору не потрапляв, хоча я чотири рази працював заступником міністра внутрішніх справ, а також головою кримінальної міліції.
Повний текст читайте тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини».
