Закарпатська баба дізнавалася, чому п’ють алкоголіки
Сердита баба Анця і справді захотіла провести розслідування, дізнатися, чому п’ють алкоголіки.
- Живі історії, більше ексклюзивних новин читай тільки у газеті «Неділя Закарпатські новини». Купи газету у кіоску або передплати на своїй пошті. Індекс: 09653
Для хоробрості вона відкрила холодильник і випила… три літри квасного молока…
«Усіх вас, п’яниць нещасних, треба зобрати би і отправити на безлюдний остров! Нигде не робите, пенсію малу получаєте, а й так находите способи, оби ся напити! Вот муй дідо… удколи ся бритити начав, усе тройний адікалон пив. Я ся раз не розуміла, думалам, што тхне му з лиця… а ото з рота… а дале пушов на завод робити, так там етиловий спирт пив. І там із хлопцями так один одного прикривали, што начальство годи ні про што ся не догадовало. Послє того якийсь дешевий сурогат си начали з кумом куповати… або самогонку уд Юлішки… она така воняча, што уд одного запаха ми жулудок увертат, як міщук із пилососа, кой го усипаю. Тепер ся вже й постарів… айбо й так ся вічно нальогає. Свиня болото найде. Правду кажут!»
Вийшла баба на вулицю і попрямувала у сільський магазин.
«Ану признавайтеся, муй дідо часто до вас заходит? – уже з порогу почала кричати. – Я му з пізнії каждий місяць на собственні розходи лишаю аж 400 гривень… і ун їх усього за два тижні до копійки пропиває!»
«Бабко! Пак 400 гривень мож за пу час пропити. Ви ся радуйте, што такого чоловіка маєте! Лем си представте, який ун економний, што таку суму знає аж на 14 дну поділити!» – відповіла дівчина-продавчиня.
«І ото правда, – подумала про себе баба Анця, але потім згадала, що кілька днів перед тим старий п’яний витворяв, і знову почала відчитувати молодицю. – Но ви му більше паленку всьо равно не продавайте. Ун дуже дурний, кой уп’є. Представляєте, позавчора вихожу уночи на двур, а ун там сидит у болотови і ботов по ньому лупат. Я го звідаю: «Ти што туй, олуху нещасний, чиниш?» А ун отвічат: «Як што, акул ганяю!» Я інтересуюся, што де там акули. А ун каже: «Ага! Не видиш їх! Но і добре! Ото я так їх файно порозганяв, усі ся попрятали, обись пак не думала, што я п’яний!» А вчора заходит у хижу, хлипатся. Я го звідаю: «Ти пив?» Ун бреше, ож нєт. Я го звідаю: «Ану уповіш ми, што перед собов видиш» і перст му указую… а ун позерат десь далеко вперед і каже: «Двирі! А там коло них мацур. У нього два ока… і ун заходит до хижі!» Я го мало не фляснула у писок, бо ото був не мацур, а наша мачка, і она не заходила, а виходила на вулицю».
«Не преживайте ви так. Нині один просив забрати уд нього синього рогатого кота. Я го позвідала, чи ото не білочка. А ун ся на ня мало з кулаками не навер, обідився, відітєлі, што я подумала, што ун білку уд кота отлічити не годен. Усякоє буває. Ідіт ви си думу, успітся та розслабтеся. Не б’є вас, пропиват лем 400 гривень на місяць, значит, золотого чоловіка маєте!» – розрадила стару продавчиня.
«І то правда, – подумала про себе баба. – Най п’є, май скоро здохне… і мені полівит… а на похорон прийде тулько люди, оби на мене ся попозерати…»
Махнула вона рукою, попрощалась із дівчиною і пішла додому… уже вдоволена й не така сердита на діда.
Повний текст читайте тільки в газеті «Неділя Закарпатські новини».
