Чому на закарпатській полонині Руна руки стають червоними
Із Руною пов’язано багато легенд. Одна з них досить романтична і її місцеві залюбки переповідають мандрівникам, пише газета «ЯСНО».
Колись ці всі земля належали багатющому пану, що був дуже ласий до файних дівок-горянок.
Багато хто з них через страх віддавався любощам спокусника, але була одна, Яфина, краля неземної вроди, яка відкинула його залицяння, бо кохала пастуха Івана.
Як не набивався панище до неї, як не відбивав пороги, Яфина його відшивала. А багатію вона так припала до душі, що навіть одружитись обіцяв і всі свої багатства з нею розділити.
«А Марішку їй ту солодку, з тою Яфиною! – лютував чоловік. – Як таке може бути, щоб якесь там бідне дівчисько не хотіло зі мною розділити сімейне ложе! Та щоб тому Івану все життя рачки лазити! Не може якийсь сирохман від мене щастя вкрасти!»
От і надумав пан уночі викрасти собі дівку і відвезти на високу гору, щоб там поєднати з нею долю, бо там, на його думку, ближче до Бога було, адже шлюби, як кажуть, мають укладатися на небесах.
А Руна хоч і не небо, та майже…. тож саме туди і поволочив злодюга Яфину, аби повінчатися.
Та не хотіла непокірна горянка стати дружиною старезному дідугану і коли вже він мав одягати на її палець обручку, кинулася вниз…
Там вона і загинула, а там, де залишились її краплі крові, проросли малесенькі ягоди. Дізнався на ранок Іван про страшну трагедію і відправився кохану шукати… стояв на колінах, ридав та зривав яфини, які залишали на руках темні сліди, схожі на криваві.
Кажуть, що він досі блукає горами та кличе Яфину, на честь якої закарпатці й назвали ягоду. А пан, розповідають, не захотів жити без дівки, тож кинувся вслід за нею, але його на місці одразу ж проковтнула земля і в її глибинах він до нині стогне і побивається з горя. Повний текст читай у газеті «ЯСНО». ЗакарпатПост
