Гірше за пандемію: нещадна вируба лісів та контрабанда. Що коїться на Закарпатті?

Це вже давно перетворилося на лихо національного масштабу. Пандемія коронавірусу меркне у порівнянні з тим, що відбувається

Всі Карпати і далі продовжують нещадно пиляти, різати на «кругляки» і продавати за кордон. І це вже давно перетворилося на лихо національного масштабу. Пандемія коронавірусу меркне в порівнянні з тим, що відбувається, пише НВ.

Майже кожен голова сільської ради, сідаючи в крісло, насамперед перевіряє, де можна знайти ділянку лісу з буками і смереками, домовитися з лісником випиляти все дочиста, поки ніхто не бачить, залишивши дерева по периметру — суто для показухи. А те, що було всередині, — продати за кордон, поклавши гроші в кишеню. Називаючи все це дійство красивим словом «експорт».

Ще так само «експортують» сигарети. Контрабандою, таємними каналами, часто у змові з прикордонниками.

Ще приклад. Сто метрів у бік від основної траси — доріг немає зовсім. На Заросляк дороги немає в принципі. Але на КПП беруть по 30 грн за вхід. І за автомобіль теж треба платити. Адже там Говерла, завжди багато охочих піднятися. Особливо влітку — аншлаг.Важко уявити, що було б з регіоном, якби там не виник лижний курорт Буковель

Їдеш 20 км абсолютно вбитою дорогою і подумки готуєшся до сходження. Це навіть не дорога, а так — напрямок. Приїжджаєш на місце, а там купа колиб, магазинчиків. Платний туалет! І ще раз платиш — тепер уже за автотранспорт. Підходить до автомобіля дідусь і повідомляє: «З вас 40 грн».

Я розумію це так. Є плата за вхід. Є плата за в’їзд. Є магазинчики, які платять за місце і продають всяку всячину — від сушених грибів до овечих шкарпеток. Є місцева влада. Потім районна, обласна. Білборди досі висять — з купою обіцянок. Є, зрештою, держава.

Це з одного боку. З іншого боку, є Говерла. Найвища точка країни. Найпопулярніший маршрут Карпат. Гордість нації. І немає дороги. Від слова зовсім. Востаннє ремонтували за часів Брежнєва.

Їдеш по ідеальній двосмуговій дорозі H09. Ідилія, краса, майже Франція. Повертаєш на Ворохту. Проїжджаєш 100 метрів, і Франція закінчується. Починається тупий і ущербний совок. Їдеш зі швидкістю 20 км/год, рахуючи ями і вибоїни. Єдина дорога — вона й веде до точки сходження — вбита повністю. Вона була вбита ще за часів СРСР.

Не треба асфальту — насипте хоча б щебінь. Але на щебінь грошей немає ось уже багато років. Кудись вони діваються, ці гроші. З року в рік. З десятиліття в десятиліття.

Важко уявити, що було б з регіоном, якби там не виник лижний курорт Буковель. Можливо, на його місці сам по собі виріс би другий Давос? А раптом там виник би штучний острів Джумейра! Наш український аналог. Або космодром — як у Флориді? Але щось мені підказує, що з подібним підходом до колективної власності всі й далі сиділи б сиднем, торгували контрабандними сигаретами і возили б за кордон випиляний ліс убитими дорогами. Ілля Кенігштейн • Більше ексклюзивних новин читай у газеті ЯСНО • Купи газету в кіоску або передплати на своїй пошті • Індекси 76076, 76300 • ЯСНО – газета #1 для життя! ЗакарпатПост